Останнє засідання комісії з питань захисту прав дитини райдержадміністрації, яке вела заступник голови РДА Наталія Карташова, було особливо важким: слухали аж тринадцять питань, третина з них стосувалась доцільності позбавлення батьківських прав.
Першою зайшла зовсім юна, ще неповнолітня, жінка. Її донечці виповнився тільки рік. Таку дитину й на годину не можна саму залишати, та Ольга робить це постійно. Навіть тоді, коли лежала з хворою донькою в лікарні, втікала по ночах, нікого про це не попередивши. Дитина горіла в гарячці, а мати розважалася. До неї приходили п’яні відвідувачі, медикам, щоб їх вгамувати, доводилось викликати міліцію. Якось взагалі пропала на два тижні. Коли її запитали, де була, спокійно відповіла: в Червонограді, в подруги. Отримуючи гроші на дитину, витрачала їх у барах. Ольгу не раз просили взятися за розум, штрафували, але все було намарно. Вона так і не зрозуміла, що безтурботна юність закінчилася, що тепер відповідає за життя і здоров’я дитини, яку привела на світ. Коли правоохоронці в черговий раз приїхали на перевірку, то застали вдома чоловіка з дитиною, Ольга знову зникла. В кухні не побачили жодних продуктів, добре, що хоч молоко дівчинці приносять родичі. Ользі байдуже чим харчується її дитина. "Вона сама ще дитина. Не бачила любові і піклування від своєї матері, тепер повторює її шлях", відзначив сільський голова. Нині юнка живе зі старшим чоловіком. За плечима у нього дві сім’ї, діти, яких він не визнає, та Ольга каже, що він любить і буде виховувати її дитину, а їй стане добрим чоловіком. Сумнівно.
Члени комісії бачили перед собою біологічну матір, а не жінку, яка народила за покликом серця і заради дитини готова на все. В її великих голубих очах не зблиснув вогник каяття.
Якщо Ольга говорила мало, то її подруга Юля також неповнолітня, відразу стала обіцяти, що візьметься за розум, бо усвідомила свої помилки, що доглядатиме маленьку донечку. Та вірити їй, на жаль, не можна, бо вже неодноразово клялась, що виправиться, але… Юнку судили за співучасть у крадіжці. Тоді материнський статус врятував її, але так нічому і не навчив. Маленьку доньку і далі залишає на матір і віється не знати де. Якось два тижні у Жовкві була, але так і не призналася, в кого і чим там займалася. Незрозумілу позицію, як відзначила начальник служби у справах дітей Галина Федаш, займає •і її матір: то скаржиться на доньку, обіцяє вигнати її з дому, то захищає. В Сокальському професійному ліцеї, ученицею якого Юля рахується, також рідко її бачать, дівчина пояснює, що не має часу ходити на заняття, бо доглядає за маленькою дитиною, донька ж насправді рідко бачить горематір. На засіданні Юля обіцяла, що все зрозуміла, що пройде з донькою медогляд, любитиме і доглядатиме її. Порадившись, члени комісії вирішили ще декілька місяців подивитись, як ці дві матері доглядатимуть дітей, чи прокинеться в них материнський інстинкт. Хоча, звісно, надії на це слабкі.
Чи варто ставати матір’ю в шістнадцятьсімнадцять років? Адже ще і погуляти хочеться, і з друзями побути, і повчитися, опанувати професію… Звичайно, на це питання кожна дівчина повинна сама дати відповідь. Бо, як і у цих двох випадках, потім, коли в колисці заплаче дитина, буде запізно.
Двадцятирічна Олена довго вагалася, перш, ніж розлучитися з чоловіком. Довго терпіла знущання, а Юрій все більше розпускав руки: приходив додому, лягав на диван і замість того, щоб побавитися з донькою, командував подай їсти, прибери тарілки, не заважайте мені дивитись телевізор… Чіплявся до будьчого і… бив дружину. На очах у маленької доньки. Дівчинка настільки перелякана, боїться батька, що тепер з нею працює психолог. “Не хочу, щоб тато жив з нами, я його боюсь”, каже трирічна Оксанка. Тож терпець у Олени врешті ввірвався і вона написала заяву про доцільність позбавлення Юрія батьківських прав. На засіданні розповідала, що він постійно був агресивним в сім’ї, замикав їх в квартирі, не пускав погуляти з донькою. Всі її намагання налагодити життя в сім’ї ні до чого не приводили. В його сім’ї бійка закономірне явище: батько бив матір, його брат дружину. Коли ж Юрія запитали, чому бив дружину, він не пояснив, лише виправдовувався, що аліменти не платить декілька місяців, бо не працює, обіцяв виправитися. Та по очах було видно: не зрозумів, що ні на кого, тим більше на дружину, не можна піднімати руку.
Подібні ситуації, коли чоловік безнаказано б’є дружину, дітей, є, на жаль, і в інших сім’ях. Чимало жінок терплять побої нібито заради дітей. Однак ні до чого доброго це не приводить. Навпаки, діти виростають і моделюють свою сім’ю такою ж, в якій виросли самі. Тож добре, що Олена наважилась кардинально змінити своє життя, зняла побої і подала на чоловіка в суд.
Її трирічна донька ще не усвідомлює, що тепер позбудеться батькатирана. А от п’ятнадцятирічний Руслан на засіданні сказав чітко: не хочу, щоб він був моїм батьком. Ситуація в цій сім’ї така: Руслан і його молодший брат живуть з бабусею. Їх матір була змушена поїхати на заробітки за кордон. Їх батько не хотів працювати, цинічно заявляючи дружині і тещі: вам мало, заробляйте самі. Часто в ньому спалахувала гаряча осетинська кров і він кулаками вказував, де місце жінок, погрожував їм. Розповідаючи про це, сива жінка попросила запитати в дітей, що вони думають про батька. І хоч члени комісії, як правило, намагаються не травмувати дітей, цього разу вислухали хлопчиків. "Чи часто бачитесь з батьком? Чи він дбає про вас? Чи хочете з ним жити?" запитували їх. "Бачимось рідко. Як приходить, то хоче грошей від мами, нам погрожує. Він живе сам по собі, ми самі по собі. Не хочу такого батька", відповідав Руслан.
Чоловік на все мав свої аргументи: він, мовляв, строгий батько, не хоче, щоб діти допізна гуляли, а хоче, щоб вони вчилися. Розбираючись у цій ситуації, нарешті знайшли причину: чоловік не дає дозволу, щоб діти поїхали за кордон, вимагає за це значну суму грошей ( а сам, до речі, заборгував більше 13 тисяч гривень аліментів). Живе він, як сам сказав, де прийдеться, роботи не має, українського громадянства також. Зате "качає" права. Каже, що сини це єдине, що в нього залишилось у житті. Справді, ними можна гордитись: хлопці гарні, добре вчаться, займаються спортом. Руслан, як справжній мужчина, відстоював свої і права молодшого брата. Однак, коли почув рішення (цю справу розглядатимуть ще раз, через декілька місяців) не витримав заплакав. Хлопця заспокоїли: члени комісії захищатимуть його з братом права.
Цей батько хоч прийшов на засідання комісії, а інший Іван, 1987 р. н., ні. Його чотирирічна донька живе з матір’ю у Червонограді. З дружиною він розлучився, коли дівчинка мала заледве рік. Аліменти по 100 грн. один рік сплачувала його матір (!), тепер не платить ніхто. Жінка розповідала, що колишній чоловік матеріально не забезпечував сім’ю, бив її, перелякав доньку. В жінки від такого життя сталися два інсульти. І нині, коли чоловік буває у Червонограді і навіть бачить доньку на вулиці, ніколи не підходить до неї. Однак ще коли зайшла, від жінки тхнуло перегаром. І це наводило на неприємні думки. Коли запитали, чому хоче позбавити Івана батьківських прав, сказала: тоді буду більше отримувати грошей на дитину… Члени комісії вирішили не поспішати і наступного разу вислухати ще й Івана.
… Коли ми вийшли із засідання, побачили цю жінку: вона смачно затягувалась цигаркою (от тобі й інсульт), а з нафарбованих вуст злітала нецензурна лайка. Пригадала її слова: мені сказали, що якщо його позбавлять батьківських прав, то буду більше отримувати грошей. Мотив, як кажуть, лежить на поверхні. Чужа сім’я завжди потемки, тут би в своїй розібратись. Та все частіше основним мотивом до позбавлення батьківських прав стають, на жаль, гроші. Безперечно, дитину потрібно годувати, вдягати, вчити. Але найперше вона потребує батьківської любові і тепла. Недаремно, вже ставши дорослими, навіть ті, кого покинули в пологовому будинку, розшукують своїх матерів і батьків. Бо кожен хоче знати своє коріння. Пам’ятаймо ж про це.
Валентина БЛУДОВА.