Ось ми уже одинадцятикласники. Ще трохи – і позаду буде рідна школа, щирі друзі та дорогі вчителі. І тепер, мабуть, по-справжньому усвідомлюємо, ким для нас є вчитель, яка величезна роль його слова у нашому становленні.
Донині пам’ятаю нашу першу зустріч, ще у п`ятому класі, з класним керівником Нелею Афанасівною Кулаковською, яка сердечно, по-материнськи зустріла нас. Саме їй було довірено виховати з нас справжніх людей. І з того часу ми разом переборюємо труднощі, радіємо успіхам, пишаємося перемогами та долаємо негаразди. Неля Афанасівна – унікальна людина, мудрий педагог, адже як би не було важко працювати з підлітками, вона це зуміла. Вчителька, мов гончар, у руки якої потрапили наші душі, і вона ліпила з кожного особистість, індивідум. Протягом усіх цих років любила нас, як власних дітей, проводила з нами безліч часу. Проте, звісно, не все було у нашому житті ідеальним. Ми сперечались. Вона була до нас суворою, коли ми не слухались, бешкетували на уроці, розмовляла з нами, пояснювала наші помилки. Деколи ми нехотячи ображали її і нам було дуже тяжко, коли бачили на її очах сльози. Потім ми дуже жалкували. Але Неля Афанасівна усе пробачала, бо любила… Ми стали для неї дорогими і рідними, а вона для нас – найкращою, найулюбленішою, найдорожчою вчителькою.
Неля Афанасівна Кулаковська – не лише педагог, класний керівник, вона для нас – друга матір та найкращий у цілому світі друг, що вміє вислухати та зберегти таємницю. Навчаючись у школі останній рік, ми намагаємося не засмучувати її. Завдячуємо їй своїми знаннями, успіхами та надбаннями, адже саме вона вивела нас у люди, допомогла вибрати правильний шлях у житті. Як би не склалося наше майбутнє, ми завжди будемо навідувати її, підтримувати, любити. Хочемо, щоб Неля Афанасівна знала, що ми її дуже любимо і ніколи не забудемо!
Богдан ЗДАНЕВИЧ, учень Тартаківської школи.