Відчай та безвихідь змусили нас написати листа в редакцію газети "Голос з-над Бугу", бо не знаємо, куди ще нам звертатися по допомогу. Спробуємо розповісти все по порядку. Ми живемо по вулиці Українській у приватному будинку. Через нашу земельну ділянку проходить стічна труба. Люди поважного віку кажуть на неї "ліньовка", діаметр труби півтора метри. Від цієї труби у нас лише проблеми. Після дощів навколо неї осідає земля та утворюються великі котловани. Її уже засипали працівники "Водоканалу", і ми не раз робили це за власні кошти.
Мине якийсь час, підуть дощі – й знову з'являється нова яма. Так сталося у червні. Туди впав наш цуцик породи спанієль. На щастя, за ним не побігла моя дворічна донька. Щоб його врятувати та витягнути з ями, довелось спустити чотириметрову драбину (на фото). Уявіть собі, скільки я пережила, поки його витягувала з цієї ями. Весь час обсипалася земля, боялася, щоб по трубі хтось не спустив велику кількість води. Добре, що все закінчилось благополучно.
Одразу звернулися в міську раду з проханням, щоб загорнули яму та полагодили трубу.
Прийшла комісія, подивилася, тобто обслідувала яму та територію навколо. Перед хатою, неподалік злощасної труби, у нас росли грядки картоплі та помідорів. Члени комісії пошкодували нашу працю і порадили поки що закласти трубу пробкою – мішком з тирси, а восени, коли зберемо врожай, їх покликати. Ми так вчинили. Коли викопали картоплю, я знову пішла в міську раду. Міський голова прийняв мене, подзвонив у МКП "Водоканал" – там попросили зачекати 10 днів, бо у них були якісь проблеми. Минуло ще 10 днів, і ми зателефонували у "Водоканал". Відповіли: що ви від нас хочете, цієї труби ні у "Водоканалі", ні у КП "Сокальжитлокомун-сервіс" на балансі немає. Тож нікому нема до неї діла. Пішла знову в міську раду, там нам відповіли: що ми вам зробимо, влітку ви відмовилися від нашої пропозиції. Однак вони самі запропонували зачекати поки ми зберемо врожай. Так і повернулася з нічим. Ми запропонували, оскільки труба проходить через наш город, який приватизований, що самі заб'ємо трубу і не буде проблем. На що пан Олійник дорікнув нам, що ми не українці. І досі не можу второпати, що він цим хотів сказати. Мабуть, здивувався, що ми не хочемо терпіти й чекати, як весь наш багатостраждальний український народ. А чого чекати? Поки яма не стане ще глибшою і хтось впаде у неї?! Чи коли ми не зможемо через подвір'я пройти до хати? Як відремонтувати трубу, то господаря нема, а засипати самому – зась. Ми не знаємо, що нам робити, куди звертатись? Труба стара, тому й прориває. Торік була схожа ситуація: труба прорвала в іншому місці. Тоді працівники МКП "Водоканал" приїхали і залатали її, хоча пів городу знищили. На цьому місці утворилася яма. Привезли трохи землі, на якій нічого не хотіло рости, і ми були змушені ще купувати 2 машини. Землю самі носили з дороги, бо ніхто не захотів підвезти її на город. Дивно у нас виходить: труба служить громаді та місту, а маємося з нею ми, бо вона йде через наш город. Її ніхто ніколи не чистив, мабуть, замулена. Тепер страшно йти на город, бо один необережний крок і можна оступитись у прірву.
Ми хвилюємось, бо у труби нема господаря, тож ніхто не буде ремонтувати, а яма навколо неї все глибшає: вже зараз її діаметр становить 1 метр, глибина 4 м. А де гарантія, що земля не обвалиться ще в іншому місці? У мене росте маленька дворічна дитина. Страшно випускати її саму на подвір'я, щоб вона, бавлячись, за м'ячем чи цуценям не побігла та не впала в яму.
Невже, поки лихо не станеться, у нас ніхто нічого не зробить? Хто ж, як не міська влада, має дбати про інтереси своїх громадян.
Мар'яна СЕМЕНЮК, жителька м. Сокаль.