Головна / Життєві історії / Постаріла, побабчилася, груди позападали: Хочу подякувати тобі, хато-колиско!
світлина - ілюстративна

Постаріла, побабчилася, груди позападали: Хочу подякувати тобі, хато-колиско!

Постаріла, побабчилася, груди позападали, зашкарубла шкіра потріскалася, аж світишся кістками-дранками

Колись завінчана братчиками, майорами і цвітастими мальвами, нині ніби здичіла – навіть не підступиш!

Заросла кропивою та травами по пояс, прикриваючи від людського ока свою наготу: нема ні образІв, ні вишиття на стінах, хіба над одвірками ще видніються мальовані хрестики, аби тут витав Господь, але й він уже, певно, не вдихне в тебе життя.

Стара скоцюрблена грушка на подвір’ї не чекає більше щовесни з теплих країв гостей, бо нема кому кричати:

«Бузьку, бузьку, принеси нам Ганнуську!».

Десь «на поверхах» чи в далеких світах ті бахурі, які дякували колись порогам, «де ходили босі ноги». І скриплива корба на керниці мовчить, мов заціплена.

А як літом сапнеш трохи теплого повітря, то сниш, як босі ноги ходять по твоїй долівці, рідні руки білять вапном стіни, аби була як писанка. А ти, молода, розпашіла жаром, родиш теплі бритванки хліба…

Роками сходилися до тебе з далеких доріг, віддаючи сили й літа роботі, приносили свої радощі й болі, наповнювали піснями й дитячим сміхом і міцно засинали покотом на твоєму лоні.

І допоки час-судія не стер тебе з лиця землі, хочу подякувати тобі, хато-колиско!

31.07.2020, Оля Лаба

Голос Сокальщини на GoogleNews

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

3 × 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!