Головна / Життєві історії / Щоб сім’я була хорошою, потрібно докласти багато сил, ласки, наполегливості, терпіння

Щоб сім’я була хорошою, потрібно докласти багато сил, ласки, наполегливості, терпіння

В школі Мирослава була тихою і непримітною. У випускному класі, коли її однокласниці захоплено розповідали про побачення та поцілунки, з неї не могли й слова витягнути. Та й то правда, навіть коли хлопці й проводжали її після шкільного вечора, більше мовчала, дивилась в землю і швидко йшла додому.

Те саме продовжувалось і в технікумі: після занять бігла в гуртожиток і бралася до підручників. В компаніях ніяковіла, відсиджувалась в куточку. Дивись, дівкою залишишся, лякали її однокурсниці. Мирослава вже й сама стривожилась: розпитувала дівчат, як треба себе поводити з хлопцями, шукала відповідну літературу. Та всеодно недалеко просунулась у відносинах з кавалерами. А їх не бракувало. Невеличка, худенька, обличчям була схожа на циганку: великі темнокарі очі, повні вишневі вуста, смаглява шкіра та ще й чорне, як вороняче крило, густе волосся. Хлопці задивлялись на неї, запрошували в кіно, на танці. З деякими зустрічалась, але далі справа не йшла.

Після закінчення технікуму повернулась додому, пішла працювати на невеличке підприємство. А роки йшли. Вже й молодші сестри повиходили заміж, а Мирослава все дівувала. Якось вирішила: пора кардинально міняти характер. Знову читала літературу, придивлялась до поведінки дівчат. Тепер сама могла підійти до хлопця і запросити на танець, поговорити з ним. Її активність помітили на роботі, обрали головою профспілкового комітету. Мирослава старалась: «вибивала» працівникам путівки в санаторії, забезпечувала їх дітей подарунками на Різдво і навіть вмовила директора організувати поїздку в Карпати. Під час поїздки була весела, всю дорогу щебетала, першою заводила пісні.

Вміла зробити сюрприз іменинникам, залагодити конфлікт з начальством. Словом, її було не впізнати.

На танці уже не ходила – вік був не той. Приглядалась до знайомих, сусідів та де там – її ровесники вже мали сім’ї, дітей. Якось пішла на день народження до Софії. Поруч з нею за столом сидів вродливий юнак. Накладала йому страви в тарілку, щось запитувала та крім «дякую», за весь вечір так нічого і не почула. Коли допомагала іменинниці винести посуд, та їй шепнула, що незнайомець називається Андрієм, молодший за них на сім років, неодружений. А потім попросила юнака провести Мирославу додому. Нічним містом йшли мовчки. Мирослава намагалась розговорити його та все було марно. Біля її під’їзду юнак мовчки розвернувся і пішов.

«Закомплексований, як і я колись», – подумала Мирослава. Через тиждень зустріла подругу. «Знаєш, Андрій тобою зацікавився, розпитував, де працюєш, чи заміжня, так що не лови гав», – сказала Софія. Ще через кілька днів, виходячи з прохідної, побачила Андрія біля воріт. Провів її додому. Після цього стали зустрічатися. Поволі Андрій розговорився, став їй телефонувати на роботу і додому. Мирослава довго не думала: тридцятка на носі, пора подумати про сім’ю. Та пройшов рік перш ніж Андрій наважився їй освідчитися. Батьки його вибір не схвалювали, казали, що міг кращу пару собі знайти. Та все ж побралися. Відтоді Мирослава втратила спокій: чоловік її дико ревнував. Спочатку не надавала цьому значення, а потім… По десять разів на день Андрій телефонував їй на роботу, випитував чим займається і чи нема біля неї когось з чоловіків. Потім став ще й приходити і перевіряти. Якщо, не дай Боже, бачив поруч когось з чоловіків – вчиняв таку сварку, що й директор не міг її «загасити». Тому попередив Мирославу, щоб не бачив більше її чоловіка на підприємстві. Не мала вона права і затриматись на роботі, прийти додому на півгодини пізніше – Андрій «сповідав» різними словами, а якось і руку підняв.

Отоді і ввірвався їй терпець, сказала: годі! І, дивлячись чоловікові просто в очі, поставила ультиматум: якщо не змінить своєї поведінки, подає на розлучення. Андрій присмирів. Наступного дня зустрічав її з шампанським і букетом квітів.

…Пройшло десять років. В чуприні Андрія вже з’явилася сивина. Мирослава все така ж тоненька, енергійна, не показує на свої роки. Виховують двійко дітей – доньку і сина. Андрієві батьки не нахваляться невісткою, мовляв, і господиня добра, і дружина та мати чудова, і їх не забуває.

Лише одна Мирослава знає, скільки сил, ласки, наполегливості, терпіння доклала, щоб мати таку хорошу сім’ю.

Валентина БЛУДОВА.

Голос Сокальщини на GoogleNews

Про Андрій Гаврилюк

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

15 − 9 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!