З дитинства я захоплююсь футболом і можу з впевненістю сказати, що справжній футбольний фанат ніколи не втомлюється дивитись на воду, що тече, на палаючий вогонь, і на 22 мільйонерів, що бігають за одним м’ячиком. Не секрет, що професійні і талановиті футболісти заробляють сьогодні чималі гроші, і подивитись їхню гру та порівняти рівень вітчизняного футболу з європейським – видовище захоплююче.
Одного разу мені вже вдалось побувати на матчі Ліги Європи «Динамо»(Київ) – «Генгам» (Франція), який закінчився перемогою киян. Футбольна гра українців залишила по собі неймовірні враження. Від запалу фанатів та грандіозної в розмірах арени НСК «Олімпійський» захоплює дух, і неймовірна ейфорія перегляду передається від футболіста до кожного вболівальника. Тому коли випала нагода потрапити ще раз на найбільший стадіон України, я, не вагаючись, придбав квиток в інтернеті на матч «Динамо» – «Челсі», про що не пошкодував. В третьому турі групового етапу Ліги Чемпіонів «Динамо» вибороло в англійців нічию.
Треба віддати належне, в першому таймі гра «Челсі» була більш видовищною. А особливу увагу заслужили Сеск Фабрегас, Еден Азар та ексгірник «Шахтаря» Вілліан, які вдало штурмували ворота ветерана вітчизняного футболу Олександра Шовковського, але фортуна була на стороні киян. По завершенні першого тайму Сергій Ребров дав добрі вказівки своїм підопічним та, очевидно, вказав на болючі сторони в обороні українських воріт, бо відразу після свистка головного арбітра матчу «Динамо» завелося і на флангах, і на швидкості. Такі дії викликали несподівану реакцію лондонців, і лише відсутність потужної заключної атаки зі сторони українців врятували від поразки браму Асміра Беговича, воротаря «Челсі». Відзначу, що швидкі проходи по флангах Гонсалеса, вдалі паси Ярмоленка та багатьох інших футболістів додавали усім нам, глядачам, азарту. З однієї сторони, на мою думку, добре, що господарі не прогавили м’ячів, а з іншої – залишились незадоволені, що так і не здійснили логічного завершення своїх атак.
Нічийний результат, звичайно, не дав повного задоволення вболівальникам після нещодавньої поразки від «Шахтаря». Проте головний тренер киян, Сергій Ребров довів, що його команда може робити висновки з невдалих матчів і претендувати на високі щаблі в європейському клубному турнірі. Матчвідповідь, який відбувся у Лондоні 4 листопада, «Динамо» програло у запеклій боротьбі – 2:1. Без сумніву, в українців є шанси зберегти друге місце в групі одного з найбільш перспективніших турнірів Європи, а потім можна більш зважено розраховувати на вихід у плейофф, але два матчі потрібно виграти…
Сокальчани теж вболівають за «Динамо». І мене особисто переповнює гордість, що українські футболісти змогли вибороти участь у найзнаменитішому футбольному протистоянні відомих команд Ліги Чемпіонів. До речі, в Україну зі Швейцарії напередодні матчу прибули головні футбольні трофеї – Ліги Чемпіонів та Ліги Європи, і кожен охочий мав можливість сфотографуватись з кубками. Але пройти «кілометрову» чергу очікування було досить важко. Сім годин мені знадобилося, щоб простояти під зливою та отримати бажаний знімок з нагородами, які цьогоріч здобудуть переможці обох турнірів.
Нехай щастить тобі, «Динамо»!
ЯК КОЗАКИ ФРАНЦУЗАМ ДОПОМАГАЛИ…
Культові радянські мультики про козаків, без сумніву, найулюбленіші у когорті мультфільмів, створених українськими мультиплікаторами. У цих забавних сюжетах запорожці і куліш варили, і наречених виручали, і на весіллі гуляли, і навіть олімпійцями ставали. А ще грали у футбол, зустрічали інопланетян та французьким мушкетерам допомагали.
До речі, цей мультфільм «Як козаки мушкетерам допомагали» з'явився ще 1979 року. А 1645 року французи дійсно звернулись за поміччю до козаків, аби ті штурмом взяли неприступну фортецю Дюнкерк, захоплену іспанцями. Мене вразив цей маловідомий факт тим, що потужній боєздатній армії французів впродовж десяти років не вдавалось заволодіти неприступним містом. І для боротьби проти іспанських військ саме до запорожців 1644 року звернулось французьке командування, а вже незабаром Богданом Хмельницьким було підписано угоду про службу 2600 запорожців терміном на два роки. Французи пообіцяли платити козакам та отаманам певну суму грошей і не втручатись у тактику та стратегію наступальної операції. Перед українцями поставили непросту ціль: захопити неприступний Дюнкерк, де перебував п’ятитисячний іспанський гарнізон, який з моря прикривала військова ескадра. Проти цієї навали в наступальний момент штурму 1800 осіб вирушили пішки, а решта 800 козаків – окремим кінним загоном. Розробивши хитру військову стратегію, Хмельницький та Сірко попри всі труднощі таки взяли Дюнкерк, а коли іспанці побачили у місті чубатих українців, опір взагалі було припинено! Кажуть, місцеві жителі були дуже вражені шляхетними звичаями запорожців, які дуже гуманно віднеслись і до городян, і до полонених. А ще подейкують, що у французьких лавах разом із козаками за неприступну фортецю боровся і відомий мушкетер д'Артаньян, той самий герой, про якого Дюма написав свій роман.
Вже незабаром за взяття неприступної фортеці українських отаманів нагородили французькими орденами, а на згадку про цю знаменну подію на узбережжі ЛаМаншу було встановлено погруддя отамана Івана Сірка. 1966 року французький президент Шарль де Голь перебував в Україні з офіційним візитом і забажав відвідати могилу національного героя Франції, яка знаходиться у селі Капулівка Дніпропетровської області, звідки родом моя бабуся. Славні подвиги козаків перегукуються і з цьогорічним святом – Днем захисника Вітчизни. Це справжні патріоти, козаки в душі. І не важливо, що вони родом не з Хортиці. Це народні герої, що з гідністю та любов'ю у серці нині відстоюють свободу Української держави та будують нове майбутнє для усіх нас. Нехай береже Вас Господь!
І ЗНОВУ ПРО НАБОЛІЛЕ…
Зима малопомалу сідає на покуть, і як завжди у цій порі вічними ремонтами на це відреагували комунальні служби! Ви помітили, скільки ям нині з'явилось? І не тільки ям, а й котлованів, величезних насипів, знищених доріжок, що їх роками торували жителі навколишніх будинків. Несправність сяктак полагодять, але в якому стані комунальники залишають після себе скверики, тротуари та трав'яні газони. Думаю, не один сокальчанин, обходячи земляні насипи та недбало зариті рови, запитував себе: «Коли ж нарешті полюдськи засиплять ями?»
Подібне запитання у мене напросилось і до хлопців, які копирсались коло виритого котловану в районі садочка №5 та 31-го будинку, що по вулиці Героїв УПА. Майже місяць поперек алеї майоріла яма, глибиною у людський зріст. І коли нарешті її почали засипати, вирвалось: «А чого так довго нічого не робили?»
«Грошей не було!» – у відповідь. Небагатослівні робітники «розсекретили» причину земляного насипу: пошкодження дощової каналізації. Несправність, треба віддати належне, усунули, але в якому стані залишилась прилегла до будинку територія? Навряд чи комусь на думку спало розбити вали, розрівняти територію, щоб засадити її навесні травою, та найголовніше – відновити асфальтне покриття.
Подібна ситуація і біля будинку №22, що по вулиці Героїв УПА. Бічна доріжка повністю знищена після ремонтних робіт, ні пройти, ні проїхати – ні велосипедом, ні дитячим візочком. Під час дощу ями по вінця заповнюються водою. А в темну пору дня – не чувайтесь, велика ймовірність отримати травми не з легких, бо пройти наосліп цим шляхом не реально! Хто знає, той обходить, а хто не знає – ризикує щонайменше перечепитись та, не дай Боже, впасти. Лякає інше: незабаром завітає до нас традиційна зима із дощем та снігом, ями наповняться водою із кригою, і стане зовсім непереливки.
І питається, чи так багато комунальникам потрібно було прикласти зусиль, щоб розрівняти землю та, принаймні, акуратно засипати розриті ями? І це не поодиноке явище в нашому місті. Чи залишив би дбайливий господар на своєму подвір’ї такі недоробки? Чи так би старанно оминав нашвидкуруч засипаний рів, не бажаючи зламати ногу? І коли сьогодні нарікають на те, що житловокомунальні господарства є найбільш технічно відсталою галуззю економіки України з багатьма проблемами, виникає запитання: а чи все можливе робиться для того, щоб не було подібних фотофактів. І для того, щоб доробити справу сьогодні, по свіжих слідах, а не залишати «на потім», потрібне лише бажання…
Станіслав МАРКІВ.
Фото автора.
