У березні "Голос з-над Бугу" уже розповідав про державну службу та людей, які працюють у ній. І ми знову повертаємося до цієї теми, але подивимося на неї крізь призму часу. Цього разу нашими гостями є державні службовці двох поколінь. Це Ярослав Степанович САЛАМАНЧУК та Ганна Григорівна МАЛОЇД, які уже на заслуженому відпочинку, Ольга ЦЬОНА, спеціаліст I категорії відділу ведення Державного реєстру виборців РДА, яка лише декілька місяців працює у державній установі. За плечима одних життєвий та професійний досвід, адже вони все своє життя відпрацювали в органах влади, для них ця робота стала справою життя, а у іншої все ще попереду: самоутвердження як особистості та спеціаліста, і кар"єрний ріст… Проте є велике натхнення до роботи та бажання працювати… Наші гості охоче поділилися спогадами про те, як їм працювалося, порівняли як було колись і як, на їх думку, змінилася державна служба сьогодні. З приємністю відзначили ті позитивні зміни, що відбулися. І напротивагу їм погляд молодої людини, яка тільки починає свою діяльність. Зрозуміло, що кожному з них є що сказати…
Думаю, що їхні думки будуть цікавими для читачів.
Ярослав САЛАМАНЧУК, житель міста Сокаля:
– Я на державній службі пропрацював 34 роки. Пройшов всі щаблі від завідучого відділу до секретаря виконкому районної ради. На той час виконкоми районних рад обиралися районними радами і були підпорядковані раді, яка їх обирала та виконкому обласної ради. Колись структура влади була дещо інша. У апараті виконкому районної ради працювало 19 чоловік, які виконували великий обсяг роботи у галузі економічного і соціальнокультурного розвитку району. Він розробляв і затверджував плани розвитку з цих питань. Протягом року на засіданнях виконкому розглядали 700800 питань. За виконанням рішень був встановлений дієвий контроль і цю роботу виконував дієвий апарат. До того ж голова, заступник та секретар очолювали і керували управліннями виконкому та комісіями. Я очолював адміністративну та спостережну комісії, які пильнували за дотриманням чинного законодавства у всіх організаціях та установах району.
У 1994 р. прийняли закон про реабілітацію жертв політичних репресій і головою комісії призначили мене. Через мій кабінет пройшли тисячі людей. Це були дві категорії громадян: політичні в"язні, які сиділи по тюрмах, і ті, хто був виселений на спецпоселення. У ті часи реабілітованим повертали житлові будинки, якщо вони збереглися і у них ніхто не проживав. Пригадую, як довелося переселити Волсвинську сільську раду у інше приміщення, аби повернути будинок законному власнику. Назагал п’ятьом родинам, які зазнали утисків радянської влади, повернули їхні помешкання. Це була нелегка робота як і морально, треба було все вислухати, так і фізично списували стоси паперів. Держава виплачувала компенсацію 600 грн. виселеним громадянам. Кожен з них мав попередньо принести довідку з Львівського архіву про те, яким майном вони володіли. Люди хотіли уваги, спілкування, розради і поради. І їх вислуховували, пропускали через серце і допомогали. Тоді час був інший люди були національнопатріотично налаштовані, активні, охоче збиралися на збори. Згодом ще очолював службу у справах релігій. Це теж була дуже відповідальна робота. На той час грекокатолицька церква вийшла з підпілля, і влада сприяла її відновленню, а православна церква не хотіла віддати своє. Через це у селах між людьми виникали конфлікти. Їх доводилося розв’язувати, йти на компроміси аби зберегти мир та спокій.
А починав свій трудовий шлях на посаді методиста районного відділу культури. Після служби в армії був призначений завідуючим відділом культури. У ті роки широко впроваджувалося ініціативне будівництво, незважаючи на те, що був брак будівельних матеріалів. Тоді за кошти місцевих колгоспів у районі збудували двадцять п"ять закладів культури. Першим з"явився гарний будинок культури у Скоморохах, потім у Тартакові і т. д.
На мою думку, раніше працівники виконавчої та державної влади були більш відповідальними, оскільки контроль здійснювали два органи партійний та державний. Люди боялися, переживали, вимогливо ставились до себе і старалися відзначитись сумлінною працею. Ще діяв народний контроль… Згодом замість виконавчого комітету була утворена районна державна адміністрація, в якій я виконував обов"язки начальника організаційноюридичного відділу, а із створенням апарату районної ради – призначений керівником його виконавчого апарату. Ми започаткували навчаннясемінари для голів та секретарів сільських рад, аби ті могли швидко опанувати ази своєї діяльності. І це згодом дало позитивні плоди; керівники місцевих органів самоврядування стали обізнаними у роботі.
Так у роботі, в клопотах проминуло 34 роки життя. Було порізному: іноді важко, а іноді ще важче. Але ніколи не втрачав оптимізму та віри у людей. Завжди намагався бути справедливим та людяним, бо ж знав, що, закривши двері цього кабінету, я така ж людина як інші. І маю їм чесно дивитись у вічі.
Ганна МАЛОЇД, спеціаліст фінансового відділу:
– Я прийшла на роботу у фінвідділ після закінчення школи у 1955 році. Заочно навчалася у фінансовому технікумі. Спершу п"ять років пропрацювала у фінвідділі, а коли у 1971му мама пішла на пенсію, перейшла на роботу на її місце у районну раду. У нас родинна династія бухгалтерів. Відпрацювала 34 роки на одному місці. На жаль, мені зарахували лише шість років державної служби. Працювала на посаді старшого бухгалтера райвиконкому, потім – головним бухгалтером. Однак ненадовго, бо у 1998 році знову відбулася реорганізація. І бухгалтерію перейменували у фінансовогосподарський відділ, я стала його завідувачем, а у 2000му начальником відділу. У 2005 році вийшла на заслужений відпочинок. Довгий час в бухгалтерії був лише один працівник. І справлялася. Правда, у ті часи, звіт здавали на одному папірці, а не те, що тепер цілими пачками. І кадри вела, бо не було завкадрами, лише згодом ввели ще посаду касира. Мені здається, що в наш час працювати було легше, ми мали менше звітності. Хоча тоді не було ні комп"ютерів, ні принтерів, все рахували на арифмометрах та рахівницях, друкували на друкарських машинках… Вже наприкінці моєї діяльності з"явилася комп"ютерна техніка, яка значно полегшила роботу. Я не намагалася освоїти її, бо знала, що вже йду на пенсію. Хоч через бухгалтерію проходило фінансування всіх відділів РДА.
Наші гості зійшлися на думці, що державна служба тяжка, і часом невдячна. Але кожен, хто обирає цю стежину у житті, повинен пам"ятати, що завжди треба діяти по совісті та бути людяним. Тут є ріст, починаючи з найменшого до найвищого рівня, але і багато випробувань. Не можна забувати, що державна адміністрація не обирається, а призначається.
Ольга ЦЬОНА, спеціаліст I категорії відділу ведення Державного реєстру виборців:
Я, мабуть, наймолодший спеціаліст, прийшла сюди у жовтні минулого року. Дуже тішуся, що моя доля склалася так, що стала державним службовцем. За фахом я юрист, тому ще зі школи бачила себе на відповідальній роботі. А під час навчання в інституті, як і багато однокурсників, хотіла піти на державну службу. Потрапила в молодий колектив, яким задоволена. Пощастило й у тім, що освоїти ази роботи відділу мені допомагала колишній начальник відділу Ярослава Григорівна Стецишин. Пацюю у відділі ведення Державного реєстру виборців на посаді спеціаліста I категорії.
Багато хто вважає, що державна служба, в першу чергу, гарний костюм і посада, а насправді це дуже складна, відповідальна і копітка праця на благо нашої держави. Робота відділу побудована на складній електронній базі даних, куди вносимо відомості про виборців, які нам кожного місяця подають РВ ГУ МВСУ у Львівській області, відділ РАЦС, голови сільських, селищних, міських рад та інші суб"єкти подання. Це відомості про досягнення громадянами 18 років, прибуттявибуття, зміна прізвища та інші дані, передбачені Законом України "Про Державний реєстр виборців". Можу сказати відверто, що робота досить цікава. Реєстр (електронну базу) часто оновлюють, вносять зміни, так що можна сказати ми постійно вчимося. В нас є свій форум, де ми можемо спілкуватись з іншими відділами ведення реєстру, обмінюватися досвідом.
Вважаю, що на державній службі повинні працювати активні, розумні й відповідальні, освічені, прагматичні, ініціативні молоді люди, які професійно володіють сучасною комп"ютерною технікою. Адже за такими майбутнє нашої держави.
Що очікую від державної служби в майбутньому? Перш за все, мабуть, підвищення заробітної плати, яка сьогодні залишається невисокою.
Також хотілося б, щоб зняли таку вимогу до кандидатів на посаду державного службовця, як стаж державної служби не менше 3 років, адже є багато молодих людей, які після закінчення навчального закладу мають бажання працювати, але не мають де отримати відповідний стаж роботи.
***
Найголовніше в роботі державного службовця це постійне бажання вчитися, удосконалюватись і бути оптимістом, особливо зараз, коли в країні запроваджують нові реформи. Державна служба це відповідальна та почесна робота, яка є своєрідним тестом на порядність та людяність.
Записала Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
ФАХОВІСТЬ, ПОРЯДНІСТЬ І ВМІННЯ СПІЛКУВАТИСЯ ІЗ ЛЮДЬМИ…