Петро ПИСАРЧУК: «МУСИМО БУДУВАТИ УКРАЇНУ ЗНИЗУ»
Нещодавно у Сокальській райдержадміністрації відбулась пресконференція з народним депутатом України Петром ПИСАРЧУКОМ, у якій взяли участь представники місцевих ЗМІ: часопису "Голос знад Бугу" Оксана Проць, Василь Сорочук та ТРК "Сокаль" Олександр Новацький.
Петро Писарчук відповів на такі запитання.
– Петре Івановичу, минув рік президентства Віктора Януковича, прошу розповісти про головні здобутки та невдачі Вашої команди?
– Поперше, можливо, ми недостатньо доступно пояснювали українцям, і всі не зрозуміли, в якій ситуації була Україна рік тому. Держава була на грані фінансового банкрутства, Україна була розбурхана, панувало безвладдя. За цей рік Президент не намагався перетягнути собі повноваження задля якоїсь примхи, не робив якісь, як дехто вбачає злочинні дії, які стосуються змін до Конституції. Він, беручи повноваження, також взяв на себе відповідальність за ситуацію в державі. У попередньої влади практично постійно йшла суперечка між Президентом і Прем`єром. І від цього страждала держава.
Друге. Нехай ще не відчувається покращення життя сьогодні, але Україні не загрожує дефолт. Україна платоспроможна. Вже повернули 82 мільярди зовнішніх боргів. Тобто сьогодні є пік навантаження по поверненню цих боргів. У 2008му було падіння промислової продукції майже на 30%. У цьому році маємо невеликий, але вже ріст. І у Сокальському районі зросли надходження до районного бюджету на 8 мільйонів. Це дасть можливість багато речей зробити після того, як районна рада розподілить їх.
І третє. Ми всі прекрасно розуміємо, що так як ми живемо, далі жити неможливо. Ми успадкували радянську систему, починаючи від адміністративного ділення України і закінчуючи самою системою влади, лише змінили райкоми партії на райдержадміністрації, а кількість чиновників зросла, та від того людям в Україні краще жити не стало. Всі ми критикуємо суди, розуміємо, що економіка в тіні і що платити податки в Україні не дуже почесно, та ще й ті податки розкрадаються. Отже, треба проводити податкову реформу, може вона нині не дуже досконала, можливо коло неї забагато політики. У всьому світи влада шанує платника податків, і того, хто створює робочі місця. А в нас ще й сформували думку, що кожен, хто досяг чогось в житті, є злодієм. Хоча не завжди є так. І оці реформи, про які двадцять років лише говорили, розпочалися.
Я побував у Турківському районі і мене вразив такий факт. Ось, наприклад, звичайна кущова лікарня, у якій п`ять лікарів і п`ять бухгалтерів. От сидять вони там, а що роблять невідомо. У сільських радах є голова, секретар, землевпорядник, бухгалтер. Стільки людей, а вже після обіду ті сільські ради закриті. Вже там нікого нема. І всі чекають грошей з Києва. Сільська рада мала б навчитися також заробляти кошти, думати за того інвестора. Ось наведу вам приклад, який мене дуже вразив. У Жовківському районі, в селі Бишів, знайшовся італієць, котрий орендував 32 га землі, створив 600 робочих місць. То що італієць може, а українець не може працювати на своїй рідній землі?! І так у кожному селі. То що голови сільради є лише для того, аби печатку ставити?! Чому б не вивчити ситуацію з паями, що на тій землі можна вирощувати. Не можеш сам "закрутити" бізнес, то треба шукати якогось інвестора, зацікавити його, щоб для людей створювати робочі місця і земля не заростала чагарниками. Ось де наші податки, які б могли поповнювати місцеву скарбницю. Багато речей треба змінювати, ламати стереотипи. Бо перед виборами всі кажуть одне: виберіть мене. І що? Будемо пити і гуляти?!
– Петре Івановичу, Ви говорите про бездіяльність сільських рад, але ж є з кого брати приклад, бо ж у Верховній Раді бачимо практично пусті крісла. І один депутат, як той диригент, натискає кнопки (в такий спосіб голосуючи за всю фракцію), хіба ж це можна назвати депутатською діяльністю?
– Як організована робота Верховної Ради? От вам здається, якщо депутат з кожного питання виступає, то він працює, що він дуже за народ дбає. Яке основне завдання Верховної Ради?! Приймати закони. Завдання уряду і виконавчої влади ці закони виконувати. Право законодавчої ініціативи має Президент, уряд, народний депутат. Що народний депутат такий мудрий, сам напише закон? Для того він повинен зібрати навколо себе чимало людей, фахівців, які розуміють проблему, юристів, які знають законодавство. Це все звести докупи. І тому основна робота у Верховній Раді іде не по телевізору, а в комітетах. Того по телевізору не показують. Але Верховна Рада – ще й орган політичний, який складається з певних фракцій. І отже, як вирішила фракція, так і голосує більшість. А опозиція є для того, аби критикувати владу, принизити її в очах людей. Чим гірше в державі, тим краще для опозиції. Це не державницький підхід. Якщо ви дивитеся репортажі зі Страсбургу чи із засідань Організації Об`єднаних Націй, де голосують за певні резолюції та рішення, то там теж ряди є пусті. Тому що це вже не так важливо.
Якщо прийняла фракція політичне рішення голосувати чи не голосувати за той чи інший закон, то не так вже й важливо чи буде у залі 130 чоловік чи 50. Це є рішення фракції. Це є політичне рішення. Тому не треба собі робити проблем там, де їх нема.
– Ви казали попередньо про розвиток підприємництва, створення робочих місць. Чи можна вважати новий Податковий кодекс виразом поваги до підприємців, котрі протестували проти нього?
– Економіка економікою, політика політикою. В Україні надзвичайно складне, розбурхане податкове законодавство. Мова про те, що треба прийняти Податковий кодекс велась десять років, а це ж економічна конституція. До кожних наступних виборів обіцяли, що приймемо Податковий кодекс. Говорилося, писалося, але не було політичної волі, більшості у парламенті, яка б за це проголосувала. Врешті зібралися і написали. Я не кажу, що він є досконалий. Але написали і проголосували. Тобто він вже вступив у законну силу. І тут вмішалася політика. Ясно, Тігіпко в першому варіанті наробив помилок. Президент такий проект Податкового кодексу відхилив. Але, що стосується другого варіанту, то там не було причин для збурення. Теперішня податкова система в державі, то було ноухау України. Ви поїдьте до поляка, і він вам скаже, щоб ви добре жили, то податки платіть. Ясна річ, якщо чоловік платить 100 грн. податку, а їздить на "Мерседесі", будує особняки, це нонсенс, так ми державу не збудуємо. Але для тої жінки, котра торгує цибулею, петрушкою чи ще якоюсь дрібнотою, треба лишити тих 100 грн., аби вижити. І так воно було задумано. Але, якщо є десять працюючих на фірмі, а на іншій два, і вони однаково платять, то це ж неправильно. Щоб протестувати проти Податкового кодексу, треба його прочитати, розуміти про що там йде мова. А не слухати по телевізору тих великих "захисників" народу, які розказують байки. Бо за захист підприємців взялися якісь громадські організації, які до Податкового кодексу не мають нічого спільного. Ці протести не були по суті справи, бо тут знову вмішалися політики. Хоча переконаний: ми повинні навчитися шанувати працю. Мені стає не по собі, коли податківець вихваляється, що ми наповнюємо бюджет. То ж не ви його наповнюєте, а підприємець. Ви сидите на бюджеті, наповнює той, хто працює. Тому, звичайно, нам потрібно зменшувати тиск на підприємця, скорочувати ті всі контролюючі органи. А для того потрібен час, спокій в державі, розуміння і політична воля.
– Петре Івановичу, Ви допомагаєте в розбудові наших храмів, як дивитеся на те, що Президент має прихильність лише до православної церкви Московського паріархату, на Східній Україні забирають православні церкви Київського патріархату і передають їх Московському. Ваша позиція щодо цього?
– Я от був в Турці і приходить до мене священик Київського патріархату з якимось проханням, і я запитую у нього, коли ж буде порядок у церкві. А той відповідає, що повинна бути одна церква в державі. Президент має зібрати всіх архієреїв, наказати їм об`єднатися. Це в Турці так вважає священик української православної церкви Київського патріархату. Абсолютна дурня. Церква взагалі не повинна перейматися, як до неї ставиться влада. Є закон: церква відокремлена від держави. І церква усіма способами повинна дистанціюватися від влади, бо влада це гріховна справа. Завдання церкви зовсім інше. Не з владою обніматися, не в президіях сидіти, не виборами займатися, а душі людські рятувати, людей до Бога навертати. Розуміння таких простих, але високоморальних речей, як полюби ближнього свого, тяжко дається. Май чисте серце Бога побачиш. А у нас море агресії в церкві.
Політикам до церкви зась! І тому ось ті балачки про якісь гоніння. Я, наприклад, грекокатолик. Президент виріс в Донецьку, хрещений як православний. Він собі ходить до своєї церкви, а я – до своєї. Я допомагаю всім церквам, бо церква Христова. Це вже люди поділили її на конфесії. І якщо ми не будемо шукати миру навіть в церкві, то які ж ми християни. Нічого не загрожує нашій церкві. Нехай собі Президент ходить до тої церкви, де вважає за потрібне. Це є свобода совісті. Ви ходіть, де ви хочете, це ваше внутрішнє переконання. Головне – щиро моліться Богу. Наповнюйте своє серце любов`ю. Почуйте митрополита Шептицького: "…щоб не потоком шумних, галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любити свою землю, свою Україну". Я розумію,що Президента хочуть втягнути в цей конфлікт. Церква має сама об`єднатися. Шкода, що Христос не може об`єднати християн. То який же Президент їх може об`єднати?!
– Що Ви можете сказати стосовно Пенсійної реформи, про яку нині йде мова, яка перспектива цього закону?
– Ситуація в Україні найгірша в світі. Тому що Україна на одного працюючого має одного пенсіонера. В Німеччині на сорок пенсіонерів є 100 працюючих. От в чому проблема. Пенсійний фонд формується з внесків роботодавців. Якщо б прийшли інвестиції, не буде хабарів, а створюватимуться робочі місця, зростатиме зарплата, збільшуватимуться відрахування у Пенсійний фонд, відбудуться зміни в демографічній ситуації, але ж нині ситуація абсолютно інша. П`ять мільйонів українців виїхало за кордон, не платять взагалі нічого у Пенсійний фонд. А їх батьки живуть у селах, де на 500 пенсіонерів п’ять працюючих. То за рахунок чого платити цю пенсію? Треба людям говорити правду. Тому що ситуація є дуже складна. За ту пенсію, особливо у місті, вижити тяжко, бо коли пенсіонер заплатить за комунальні послуги, то на харчі вже залишається мізер. Тому і йде дискусія, бо Пенсійний фонд "тріщить". Замість того, щоб вкладати гроші в дітей, майбутнє, школи, покращення медицини, платимо пенсії з державного бюджету. Ось ту ситуацію треба виправляти. Думають, як це зробити. То найпростіше обрізати ті великі пенсії. Але як запустити економіку?! Якщо це зробимо, то відпаде гострота наповнення Пенсійного фонду.
– Останні опитування, проведені Київським інститутом соціології, свідчать про те, що рейтинг Партії регіонів падає, що Ви можете з цього приводу сказати?
– Можу сказати, що це абсолютно прогнозовано. Якщо та чи інша політична сила є при владі, то завжди рейтинг падає. Не в тому справа. І не тим треба перейматися. Треба Україною перейматися, а не рейтингом. В "Нашої України" зашкалював рейтинг, а тепер у районній раді мають трьох депутатів, БЮТ теж мав височенний рейтинг, а нині вже вдвічі менше від "Фронту змін". Хіба у рейтингах справа? Легко критикувати, а дуже важко конкретну справу робити. Звичайно, в опозиції рейтинг ростиме, бо вони начебто за ніщо не відповідають. Тоді повтікайте з тих посад в райдержадміністраціях, бо ж ваша сила в опозиції до влади. Але ні, тримаються того крісла, як вош кожуха. Вони всі буцімто опозиціонери, але сидять у райдержадміністрації і державної служби хочуть. Йдіть в опозицію, нехай приходять інші люди. Вони одною ногою в опозиції, а другу ногу тримають у владі. Де таке у світі є? Нема. Якщо ти у владі, то у владі, якщо твоя політична сила в опозиції, то й ти в опозиції. Кажуть, на Львівщині Партія регіонів керує. Та ви подивіться, хто тут у райдержадміністраціях на певних керівних кріслах сидить? Що, всі представники влади є від Партії регіонів? Кажуть повиганяйте, а тоді нам політичні переслідування пришиють. А знаєте, зараз державна служба це означає політикувати за державні гроші. Тому я зовсім не сумніваюся, що реформи увінчаються успіхом і перед виборами Партія регіонів буде мати високий рейтинг.
– Ви спілкувалися з представниками районної влади, які питання обговорювали, можливо, у якихось Ви зможете допомогти?
– З чим зможу, то допоможу. Хай готують пропозиції, прохання. Будемо допомагати. Зараз ще рано говорити і щось обіцяти. Зроблю, от тоді. Хай районна влада дає пропозиції, от тоді будемо щось думати і вирішувати. Мусимо пхати ту біду.
– Що можете сказати стосовно закриття українських шкіл на Сході України?
– Я більше переймаюся школами на Львівщині. Мене то болить. Мене болить, що третина викладачів пенсіонери, і молодь не йде в школи. Мене болить те, що знищена матеріальна база, що учні користуються тими штативами і пробірками, з якими я ще вчився п`ятдесят років тому. Ми ж живемо вже у зовсім іншому віці. Як ми так і далі будемо газдувати, то точно від тої Японії відстанемо назавжди. Тому це нас повинно боліти. Якою мовою діти будуть вчитися у Донецьку, нехай вони собі самі вирішують. З того собі люди там не роблять проблем, як і в Бельгії чи Швейцарії. Вони собі там добре живуть і знаходять спільну мову. Україна є така. Насильницька русифікація засуджена. Тому не треба вдаватися до насильницької українізації. Треба створити такі умови, щоб люди самі хотіли розмовляти українською мовою. І тому я чітко знаю позицію Президента України, який наказав Табачнику і Азарову розібратися стосовно закриття українських шкіл, винних покарати. Я думаю, що то є політичний піар. Є в Донецьку 30 українських шкіл і їх закривати не будуть. Якийсь місцевий чиновник зробив дурницю і роздули на всю Україну.
Ще раз підкреслюю: нам потрібні реформи в освіті, медицині, тільки таким чином відбудуться зміни на краще в нашій державі. Треба зрозуміти одне: Україну мусимо будувати знизу.