22 червня 1941 р. війська Третього Рейху без оголошення війни вторглися на територію СРСР. Швидко зламавши опір прикордонників із містечка Тартаків, нацистський загін попрямував у напрямку с. Перв’ятичі.
При в’їзді у село з високої липи невідомий червоноармієць, переодягнений у звичайну селянську одіж, здійснив з пістолета постріл, вбивши німецького офіцера. Нацисти тут же обстріляли липу, поквитавшись із червоноармійцем. Думаючи, що вбивця був цивільним, німецький загін, який (зі спогадів очевидця) був ще й п’яний, вчинив криваву розправу з місцевим населенням.
Нацисти розстрілювали всіх, хто знаходився на вулицях села
Побачивши що діється на вулицях, багато селян встигли сховатися у льохах та на горищах будинків. Того дня було вбито 22 жителі с. Перв’ятичі та 1 жителя с. Спасова. У своїй краєзнавчій монографії «Книжка пам’яті Перв’ятич та Спасова на Сокальщині» проф. Микола Буцко пише:
«Командування карального загону надвечір зібрало усіх чоловіків села Перв’ятич віком від 16 років і замкнуло їх в церкві [св. арх. Михаїла – прим. автора]. У важкій гнітючій тиші минула довга червнева ніч для ув’язнених. Наступного дня, в понеділок, ранком, живим ланцюгом жінки і діти оточили церкву, наповнену приреченими».
Німці хотіли спалити людей живцем у храмі, тому, щоб цьому запобігти, старенький о. Карло Давидович чимшвидше поспішив до командира загону
Знаючи німецьку мову, священник переконав, що місцеві ніяким чином не причетні до вбивства їхнього офіцера. Командир погодився звільнити замкнених, але з умовою, щоб всі за п’ятнадцять хвилин, взявши в себе лопати, з’явились на ремонт польової дороги, що вела до лісу. На думку очевидця, німецький командир насправді в цих діях затіяв зловісний план: після ремонту чоловіки мали викопати яму, яка мала стати для них спільною могилою. Але, на щастя, тієї миті з м. Кристинопіль [зараз м. Червоноград – прим. автора] до села прибув німецький зв’язковий, який повідомив, що постріл у офіцера таки здійснив солдат Червоної Армії, а не місцевий житель.
Після того чоловіки були відпущені. Петро Новосад – автор книжки споминів «З Україною в серці» – згадує: «Мій дядько увесь понеділок робив домовини. А у вівторок усім селом провели в останню путь двадцять двох своїх односельчан, які впали невинними жертвами нового окупанта. Старенький отець Давидович мусив над кожним відправити панахиду. Наслухався він розпачливих ридань, надивився на жіночі та дитячі сльози. Від гіркої розпуки не витримало його добре пастирське серце: інфаркт тут же, на кладовищі. І отець Карло також став жертвою тої страшної воєнної веремії, яка розгорталася все сильніше й сильніше». На згадку про великий подвиг у 2000 р. праведному Героєві отцю Карлу Давидовичу, коло церкви у Перв’ятичах, встановлено пам’ятник.
Історична довідка:
Карло Давидович народився 27 квітня 1871 року у с. Ростайне Ясельсьського повіту на Лемківщині. Після закінчення Сяноцької гімназії продовжує навчання у Львівській та згодом Перемишльській духовній семінарії. У 1906 р. висвячений на диякона, а наступного року з рук єпископа Констянтина Чеховича отримав священничі свячення. Майже рік прослужив сотрудником парафії в с. Чайковичі, що на Самбірщині, потім – чотири роки звершував служіння сотрудником у с. Борятин Сокальського повіту. У 1912 р. став парохом с. Войславичі. З 1936 р. по 1941 р. – парох с. Спасів та с. Перв’ятичі. Помер 28 червня 1941 р. у с. Спасів. Похований на місцевому цвинтарі.
У статті використана інформація з наступних джерел:
- Микола Буцко. Книга пам’яті Перв’ятич та Спасова на Сокальщині. Сокаль: Вісник, 2004. С. 44;
- Петро Новосад. З Україною в серці: Спогади. Львів: Каменяр, 1995. С. 31;
- Церква свщмч. Йосафата, Спасів – УГКЦ. URL: https://www.facebook.com/spasiv.ugcc.