“Я не можу просто сидіти і спостерігати, як окупанти знищують український народ. Серце болить за кожного”, – волонтерка з Яворівщини
Історії, які надихають. Понад 2 тисячі окопних свічок, виготовлення маскувальних сіток, десятки власних посилок для ЗСУ. Мешканка з Яворівського району про життя під час війни росії в Україні.
Яворівська районна державна адміністрація продовжує рубрику “Історії, які надихають”, де ми розповідаємо про мешканців Яворівського району, які в непростий для країни час не склали руки, не стоять осторонь, а продовжують працювати задля спільної мети – перемоги України.
Сьогодні наша історія про мешканку Мостиської громади Іванну Гусяк-Денисик із села Мелешки. Пані Іванна дуже творча і активна особистість, любить співати, пише вірші. Сьогодні Іванна є учасницею вокального колективу “Вишиванка” на Мостищині. Завжди бере участь у творчих заходах громади і готує до друку власну збірку поезій “Сила пера”. В збірці багато віршів про війну, деякі з них раніше були розміщені на сайті Міністерство культури та інформаційної політики України в розділі “Поезія вільних”. Наприклад один із віршів написаний під час волонтерської діяльності, коли робила окопні свічки “Не хочу цієї зими”.
Я не хочу цієї зими,
І снігів в морозних стропах,
Бо в кривавім розпалі війни,
Мерзнуть наші хлопці у окопах.
Ледь сіріє холодний бліндаж,
Там лиш свічка окопна рятує,
Вже не гріє сирий камуфляж,
Де лиш Бог молитви їхні чує.
Там, де відстань із ворогом – нуль,
Де герої мов в пеклі земному,
Збережи їх, мій Боже, від куль,
Поверни їх благаю додому.
Як розповідає пані Іванна: “Лютий 2022 року змінив життя кожного з нас. Моє серце стискалось від болю за несправедливість та вчинки росії до українського народу. Зрозумівши, що сидіти не буду розпочала шукати шляхи чим можу бути корисною на місцях і допомагати Україні у важкі часи повномасштабної війни з російським злом. На початку не було такої інформації про потреби у волонтерстві. Люди самі шукали де і чим можуть бути потрібними. Спочатку я допомагала внутрішньо переміщеним. Всім селом ми зустріли їх, шукали прихистку, допомагали з їжею. Кожен своїми силами, пізніше через громадські та благодійні організації, старостати взнавали де потребують допомоги туди і відкликувалася”, – ділиться жінка-волонтерка
З вересня минулого року Іванну Гусяк-Денисик розпочала займатись виготовленням окопних свічок, так як бачила велику потребу у них. За весь період волонтерка відправила на передову понад 2 тисячі окопних свічок. Матеріали для них закупила сама, пізніше до неї долучилась коліжанка Ірина, теж учасниця колективу “Вишиванка”.
“Після допомоги переселенцям у мене виникла ідея виготовляти окопні свічки. Часто гортаючи стрічку новин у фейсбуці я побачила велику потребу у них. Перший період важко було з матеріалами. Спільно з подругою Тетяною матеріали купляли самотужки. Пізніше до моєї ініціативи долучилися подруга Ірина, ми збирали матеріали і в неї вдома виготовляли. В той період нам вдавалось виготовити від 50-100 окопних свічок в день. Все залежало від кількості матеріалів. Найбільше нам вдалось зробити 225 свічок за один вечір”, – говорить волонтерка
Як розповідає мешканка села Мелешки майстер-клас по виготовленню окопних свічок дивились в інтернеті, бо не завжди виходило. Маючи вже виготовлені свічки, брали адреси від волонтерів і самі відправляли на передову в різні точки бойових дій. Найбільше була потреба у бляшанках. Я робила відео та фото на своїй сторінці в соцмережах і з часом почали долучитись до закупівлі парафіну друзі і небайдужі односельчани.
З травня цього року жінка-волонтерка розпочала займатись виготовленням маскувальних сіток для захисників. Штабом роботи став Народний дім села. До ініціативи долучився весь колектив “Вишиванка”. Матеріали для виготовлення беруть у волонтерів з Мостищини. За тиждень їм вдалось зробити маскувальну сітку за розміром 10 на 6 метрів.
“Коли потреба в окопних свічках зменшилася, я вирішила організувати штаб виготовлення маскувальних сіток. Матеріали для їх виготовлення брали у Центрі волонтеріату Мостищини. До допомоги долучився весь наш колектив “Вишиванка”. Дівчата як почули про потребу, одразу прийшли на допомогу. За три дні ми сплели сітку 10 на 6 метрів. І так щоденно ми ввечері збираємось та робимо маленькі справи для великої перемоги.
Щоденна волонтерська праця не дає можливості думати про погане. Мене це мотивує рухатись вперед, єднатись та допомагати тим, хто цього зараз найбільше потребує – нашим мужнім ЗСУ. Найбільше прагну миру для своєї країни та перемоги. Дякую захисники і захисниці за те, що ви героїчно стоїте на варті наших кордонів. Нехай вас береже Господь Бог. І ще, хочу висловити вдячність усім людям, які мене підтримували і допомагали. Світ не без добрих людей і я вірю, що це добро обов’язково переможе”, – додає Іванна Гусяк-Денисик