Йду вулицями Москви, насолоджуюсь старими будівлями зодчих того часу. Зупиняюсь. На одному з домів читаю «Псіхіатрічєская больніца». Цікаво. Заходжу. Повітря перенасичене перегаром міцного самогону, ледь не впав. Відчиняю двері в палату. На лікарняному ліжку лежить здоровань у «смєрітєльной рубашкє» (там така мода), ноги звисають до підлоги – ліжко замале. Горлає на всю палату: «откройтє окно на запад, на Європу». Санітари відкрили. Чи то свіже повітря, чи перегар посприяв – захропів.
Придивляюсь, впізнаю: Петро, цар московський.
Тишу перериває глухий гаркавий спів знайомої пісні «Широка страна моя радная». Придивляюсь, Ленін, малий, миршавий, рудий чоловічок, цапина борідка, не то жидок, не то калмик, словом, московський цапок.
Нараз чую голос: «Ілліч, смотрі, в Пєтра кровь ротом пошла. От, сволочь, нажрался батурінской крові. На рвоти понєсло».
Знайомий голос тезки Леніна – Путін: «Слушай, Володя, от тєбя вонь пошланєсьотся». «Ето меня Горбач обосрал, прімазался к рускім, стал Горбачьов. Нашел сєбє дружка Єльцина. На царській престол замахнулся. Ета сволочь забрела в пущу Бєловєцкую, своїм друзям с Украіни, Бєлорусі сделал жест вєежлівості, отдал ненькуУкраіну і сябров не забил! Так от, дарагой Ілліч, ти собірал, ані разобралі. Теперь пріходітся мнє собірать».
Придивляюсь, на стільці сидить біля ліжок патріарх всія Русі Пімен. Читає Псалтир. Чую: «Господи, пошлі на ізменніков вєри православной, тех, кто слигался с кієвским патріархом, анафему. Как бить, как поступіть, пропал доход?»
Будьте ви всі прокляті, йду до виходу.
Глянь, біля дверей дрімає св. апостол Павло, сперся на меч. «Павле, що ти тут робиш поміж тими вар’ятами?» «Бачиш, «каравулю», щоб та нечисть не розлізлась. Жду етапу відправити ту нечисть в пекло, подарунок Люциперу».
Вибігаю, мов ошпарений на вулицю, а там, Боже ти мій, народу, крик, шум: «Прочь от Украіни! Далой Путіна, Украіна – братская нам страна».
Неначе божевільний, геть від тої зарази «бєлоснєжной». Боже, хоча б її не перенести в Україну. Шум у вухах. Чую ангельський спів: слава во вишніх Богу, а на землі мир.
Чую тріск, розплющую очі. Звучить знайома мелодія – Гімн України. Приємний, милозвучний голос дикторський: добрий день, Україно! Добрий день, відповідаю.
Мирослав Бабський. м. Сокаль