Ірині – 16, вона з крихітного села, що біля Слов’янська. Приїхала до Львова з маленьким рюкзачком, хвилюванням, як бути далі, та мобільним телефоном, у якому були спогади, рідні номери телефонів і фото, які гріли її серце.
«Я жила з мамою та бабусею у квартирі, наше маленьке село було таким красивим. Фонтани, усміхнені люди. Ми всі були такими щасливими до війни. Я здобувала омріяну професію перукаря, фарбувала волосся подругам. Я так сумую за тими днями», – ділиться Ірина.
До середини літа дівчинка разом з мамою та бабусею від обстрілів ховались у підвалі багатоповерхівки, з їжі було те, що виростили на своєму маленькому городі. З кожним новим вибухом зростав страх і розуміння, що дитина не може бути тут, що потрібно виїжджати. Бабуся не хотіла їхати через вік, мама не могла залишити стареньку одну, тому вирішили, що евакуйовуватись буде лише Ірина.
«Я не хотіла їхати, мені було страшно – як це зовсім одній їхати в невідомість, покинути рідних та найдорожчих людей, але мама наполягала. Мені виїхати допомогли волонтери. Спершу привезли мене у Краматорськ, звідти я вирішила їхати у Закарпаття, там у мене була подруга і я поїхала до неї», – згадує дівчина.
Літо Ірина провела у подруги, проте подруга вирішила переїжджати за кордон, і знову перед дівчиною постало питання: куди їхати далі. Волонтери порадили їхати до Львова.
«Знову поїзд, знову дорога, страх, я не знала, що мені робити. Коли приїхала до Львова, підійшла до волонтерів, а далі все склалось справді дуже добре для мене», – каже Ірина.
Волонтери скерували дівчину у громадську організацію «Турбота в дії».
«Ми поспілкувались з Іриною одразу після її приїзду до Львова. Допомогли з тимчасовим помешканням і зрозуміли, наскільки їй необхідна опіка та дружнє плече. Їй потрібна була допомога з оформленням документів, також дівчина хотіла продовжувати навчання. Для цього їй потрібно було перукарське приладдя, яке наша організація допомогла придбати. Зараз Ірина навчається, мешкає у гуртожитку. Плануємо, щоб у неї був наставник, адже їй дуже важлива психологічна допомога та підтримка», – розповідає Оксана Міщенко, соціальна працівниця ГО «Турбота в дії».
Ірина також дуже полюбила колег із відділу «Служба у справах дітей» Галицького району Львова. Команда допомогла дівчині з документами, а також регулярно спілкується з Іриною та підтримує її.
«Постійно підтримуємо з Ірою контакт. Запитуємо, як у неї справи, як навчальний процес. Розуміємо, наскільки важливо дитині, яка тут зовсім одна, мати тих, хто підтримає та допоможе, до кого можна звернутись», – говорять у відділі «Служба у справах дітей» Галицького району міста.
«Я спілкуюсь з мамою. Зв’язок з нею з’являється не часто. Дуже за них з бабусею хвилююсь, адже там так неспокійно. Дуже сумую за ними, за домом, за своєю кицею Машею», – говорить Ірина і додає, що планує вивчитись і стати майстром своєї справи – перукарем-колористом, і залишись у Львові.
«Полюбила це місто всім серцем. Вдячна вашій Службі у справах дітей за те, що підтримують мене в усьому. Добре, що є «Турбота в дії», які заопікувались мною. Так важливо, що я у Львові маю до кого звернутись. Та попри все, я так хочу обійняти маму», – каже дівчина.