На моє дев`яностоліття несподівано приїхали мої односельчани з Войславич – Тудорковицький сільський голова Іван Чернієвський та вчителі Войславицької школи Ольга Бучма і Володимир Опульський (з його батьком, Іваном, я колись бавився). Приємно, що саме його син написав книжку про Войславичі, яку мені подарували. Я був дуже зворушений тими щирими і добрими словами і побажаннями – дожити до ста літ. І дуже вдячний односельчанам, яких шаную, зичу і їм здоров`я і добра. Як був трохи молодший, то сідав на велосипед і їхав до рідного села, а тепер вже не даю ради. Люблю односельців за їх патріотизм і мудрість. Тішуся, що у Войславичах, хоч є дві конфесії, дві церкви, два священики, громада живе мирно, тут панує любов. Видно, що є злагода між духовенством, сільською владою, керівником господарства і вчителями. Тому село свідоме і патріотичне. Чвар між собою не чинять, а мають повагу один до одного. Бо ж злагода будує, а незгода руйнує.
Дорогі мої односельчани, дякую, що пам`ятаєте мене, і зичу й вам дожити до ста літ у справді вільній і незалежній Україні.
Іван СИЧ,
колишній політв`язень.
м. Сокаль.