У житті не у всіх складається так як хочеш, а зазвичай є так, як тобі судилося. Нелегке було у мене життя замолоду, а на старість й поготів. Нині доживаю віку при доньці Надії. Проте доля також не була прихильною до неї. Вона працювала завідуючою Народним домом у селі Тартакові та тяжка недуга враз перекреслила усі життєві плани. Доньці, аби врятувати життя, довелось видалити одну нирку. Відтоді вона не може оговтатись, часто хворіє. Тож зараз у нас більше грошей йде на ліки, ніж продукти. Практично нині Надія пересувається на милицях, ще й зламала руку. Усі наші невеликі статки це дві пенсії, в основному, йдуть на ліки. Так і живемо, як кажуть, люди пхаємо свою біду поперед себе. Але знаєте, де тонко, там і рветься. Торік нам до повного щастя ще розірвалася піч. Її згодом відновили. Опалюємо приміщення газом і дровами. Цьогоріч були сильні морози, а у дворі дров катма. Ми були у відчаї, бо що можуть зробити дві хворих жінки? Ні дров в лісі заготовити, ні купити їх, бо нема за що. Думали, як пережити ці холоди. Практично, покладалися на волю Божу. І Всевишній та добрі люди нас не залишили в біді. Одного дня Тартаківський сільський голова Степан Орловський привіз нам дрова. Це схвилювало нас до сліз. Людям, які не були в нашій ситуації, важко це зрозуміти. Гроші на дрова дав керівник громадської організації "Західна правозахисна група" Володимир Лебедевич. Щиро вдячні за таку увагу до нас.
Щоразу переконуюся: світ не без добрих людей. І ті готові прийти на допомогу іншим у важку хвилину. Побільше б таких небайдужих людей, тоді одиноким та малозабезпеченим було б значно легше.
Міла ЛЕСЬКО,
жителька села Тартаків.