Прочитавши у часописі "Голос з-над Бугу" за 11 лютого 2011 року публікацію Романа Середи "Дерегуляція – фундамент реформ" дійшов до висновку, що автор не лише великий прихильник реформ нинішнього Президента України В. Януковича, а мабуть, ще й активний член Партії регіонів. Бо, як виглядає з допису, він бачить лише один бік медалі і зовсім не звертає уваги на зворотній. Автор статті вихваляє успіхи, які досягнула Україна за президентства Віктора Януковича. Але хіба можна до позитиву віднести гуманітарну сферу розвитку нашої держави. А от те, що Віктор Янукович намагається поповнити державну скарбницю за рахунок скорочення чиновницькобюрократичного апарату, то тут, вважаю, він робить правильний крок.
Пригадую, у п`ятдесяті роки минулого століття у колгоспі працювало три чоловіки: голова колгоспу, бухгалтер, обліковець і ще у сільраді два. Всі вони не мали ні доброї освіти, ні теперішньої оргтехніки, проте з роботою справлялися. Нині ж кількість чиновників збільшилась у кілька разів, і вони забезпечені сучасною технікою, і саме тут є резерв для наповнення бюджету.
Та найбільший ужинок для поповнення державної скарбниці це ліквідація двовладдя. Адже райдержадміністрація та районна рада дублюють одна одну. Вибрав народ владу – нехай би керувала.
В статті йдеться ще й про те, що начебто на 45 відсотків зріс ВВП. Але ж цього не відчувають пересічні українці. Замість покращення їхнього життя, навпаки, воно гіршає. Маю на увазі зростання цін на продукти, промтовари, транспорт, комунальні послуги… Натомість іде шалений наступ на все українське. Закривають українські школи, під диктовку Кремля переписують нашу історію, відмінюють Укази попереднього Президента України про присвоєння звання Героя України, скорочують квоти на трансляцію по телеканалах і радіо українських пісень, кінофільмів, намагаються запровадити другу державну мову, реформувати українську православну церкву так, щоб була одна православна церква Московського патріархату. На жаль, цей перелік можна продовжити. І на цьому теперішня влада не зупиниться. Політичні переслідування своїх опонентів, заклики до заборони патріотичної організації "Тризуб". Не підтримує влада ідеї зі встановленням пам’ятника гетьману України І. Мазепі, натомість не забороняє, аби на постаментах в українських містах стояли пам’ятники ворогам, катам українського народу Сталіну та Катерині II. І далі на Східній Україні височіють пам’ятники вождю В. Леніну, не міняють назви вулиць, міст, які носять імена ворогів українського народу. З телеекранів зникли передачі: "Благовість", "Далі буде", "Попередження"…
Русифікація набирає обертів, а українські патріоти неспроможні зупинити її, бо їх не так багато, та ще й не об’єднані. У Верховній Раді України звучить переважно російська мова, рішення приймаються, які не обстоюють інтереси Української держави. На жаль, серед українців є запроданці, котрі особисті інтереси ставлять вище від державних. Більшість народних депутатів, урядовців, прем’єрміністр розмовляють не державною мовою, українську мову калічать так, що аж неприємно їх слухати.
Шкода, що українці і неукраїнці з такою зневагою ставляться до нашої рідної мови. Невже ми перестали розуміти, що втрачаючи мову, втрачаємо державність?
Григорій ГАВРИЛЮК.
с. Перетоки.