Головна / Листи до редакції / За прозріння заплачено занадто високу ціну

За прозріння заплачено занадто високу ціну

Кожен повинен вчитися на власних помилках – закон «природи» і закон «підлості». Чому ми, істоти розумні, здатні до самоаналізу та й мислення узагалі, не можемо вчитись на помилках наших «батьків»?! Невже це така зла іронія долі – давати змогу обирати тим, хто вже обирав?!

Демонструвати нам наші помилки й неправильні рішення, та спостерігати, як ми успішно шукаємо й (на жаль) таки знаходимо наші старідобрі граблі?! І так з покоління в покоління. Життю, звичайно, властива циклічність, та чи така «абсолютна»?!

Тож, скажи мені, народе України, коли ти почнеш озиратись на минуле і бачити там щось корисне для себе?!

Ось так, з перших століть нашого існування, молодші у всьому наслідують старших: і у виборі союзників, і у наївності та довірі до них, у виборі ворогів із числа власних громадян, і у вірі в те, що все зміниться із плином часу. Але, люди, схаменімось: ось уже століттями нічого не змінюється. Це лінійний розвиток наших промахів. Все починається із квітучої держави, одного народу, а потім – критична роздробленість, поділ територій між загарбниками, існування у ярмі, байдужість… І тут, раптом, хтось згадує, що колись він любив волю понад усе. А там – боротьба, вибір союзника поміж тих, своїх же, загарбників, часткова перемога, здається, більшого й не треба, особливо, якщо для цього потрібні додаткові зусилля. Знову свої ж розривають країну… І так по колу…

То коли ж ми доведемо нашу боротьбу до кінця?! Коли ми вже перестанемо жалітись на своє життя, кидатись пафосними фразами, повторювати вже повторювані помилки? Запитую, бо не знаю відповіді…

Та є ж люди, що хоча б знають де ту відповідь шукати. Але чи дослухаємось ми до них?

Я впевнена, що журналіст – це аналітик, спостерігач, народний мовець і пророк. Йому властиво в міксі актуальних подій бачити ті, які впливають чи впливатимуть на майбутнє. І в статті Володимира Коваленка «Сусід з каменем за пазухою. В яких випадках національна меншина стає п’ятою колоною?», написаній ще в 1995 році, автор бачить наскрізь наші проблеми. Вічні проблеми, на жаль. Журналіст попереджає нас про те, що «рана відкрита» і боротьба наша ще не закінчена. А ми спокійно собі знову живемо – знову та псевдоперемога. А разом з нами спокійно собі «мешкає» наш ворог. Тому, потрібно відкинути непотрібну нам толерантність – ми ще не демократичнодосконала країна, щоб мати право та силу на її використання. Нам ще вчитись і вчитись умінню обирати правильний шлях та оминати «стандартний сценарій розвитку»…

Яким би професіоналом не був автор, та, здається, ми «невиліковна» країна, якщо маючи ліки ще в 1996ому, навіть не помітили зараження вже у 2014ому…

Можливо, ми таки навчимось колись на власних помилках, та чи це прозріння не обійдеться нам надто дорого?..

Софія ВОРОНЧУК, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка.

Голос Сокальщини на GoogleNews

Про Андрій Гаврилюк

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

twenty − three =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!