Свіча заплакала восковими сльозами,
І посивіло з горя небо, як вдова. –
Це Україна плаче за синами,
Що полягли, мов скошена трава.
Ти розступися, небо сивочоле!
Розкрийтесь, небеса, для їхніх душ!
Співай їм гімн Вкраїни, житнє поле, –
Відлуння хай торкнеться вод і суш!
Благаю я Тебе, Всевишній Боже,
Не повтори трагедії Хрещатих днів.
Хай пам'ять закарбує смертне ложе,
Всеукраїнську правду й людський гнів.
Брати мої, вкраїнці, пам'ятайте
За що горіла свічка у вікні.
І ту Небесну сотню прославляйте,
Що полягла за наше завтра в мирні дні.
Заплакала свіча України восковими сльозами… Держава втратила найкращих синів і дочок. За що вони поклали свої голови на київському Євромайдані?.. За закономірність. Це ж так закономірно – мати чесного і правдивого президента, який любить свій народ і дбає про нього. Це ж закономірно – прагнути жити в міцній європейській державі. Природньою є й можливість вільно висловлювати свою думку і відстоювати її.
Саме з того й починались історичні події нашого сьогодення. Українці, бажаючи жити в європейській державі, вийшли на Майдан, щоб донести владі свою життєву позицію. Навіть в найстрашнішому сні не могло приснитись, як відреагує президент на мирний протест власного народу. Ніхто не міг повірити, що на Хрещатику проти мирних людей можуть застосувати зброю в такий підступний та звірячий спосіб. Ніякий інтелект не може сприйняти такого дикого варварства, що застосували проти мирних мітингувальників на їх власній землі в двадцять першому столітті.
Відмовляється працювати розум, кричить душа, обливається болем серце. Такого не забувають!
Але в житті є Альфа і Омега – в усьому є початок і кінець. Не одну сторінку історії перегорнуло людство. І наш народ переживе й цю, ганебну для українців, історію. Простити чи не простити – нехай вирішує Бог. Бо з українського серця не вирвеш пам'яті. І саме пам'ять про цю заплакану свічу, яка стояла чи не в кожному вікні справжнього патріота, і саме цей біль, який ніколи не вщухне в материнському серці, має керувати кожним, хто береться за оновлення нашої сплюндрованої, розграбованої держави, яка, проте, не втратила гідності. Не критикувати один одного, бо це в житті найлегше, а думати: що я зробив для того, щоб Україна стала кращою? Почнімо кожен зі себе.
Бо якщо кожен на своєму місці буде робити свою маленьку справу стовідсотково добре, то й велике колесо держави закрутиться з належною швидкістю і в потрібному напрямку. Головне мати гаряче серце і холодний розум.
Саме так ми зможемо досягнути бажаного результату.
Молімо Бога, щоб ці незабутні події ніколи не повторились у завтрашньому дні наших дітей і внуків. Нехай наступні президенти завжди пам'ятають, що українці – дуже миролюбний, талановитий, працелюбний народ. Але він завжди вмітиме захистити свою національну гідність і відстояти свої громадянські права. І нехай воскові сльози української свічки застигнуть навіки у нашій пам'яті.
Руслана АНТОНЮК,
с. Забужжя.