Новини культури

Коріння Шевченкового роду (За однойменною книгою Миколи Лисенка)

Кожному цікаво довідатись про своїх предків, але, на жаль, не кожен знає свій родовід, який містить не лише витоки походження, а й джерела міцності, духовного багатства. Тим більше, коли мова йде про рід кровних нащадків Тараса Шевченка.

Слід зазначити, що нащадки нашого генія не лише пам`ятають своє коріння, а й вивчають його. Про це свідчить ґрунтовна праця – книга правнука Шевченка по лінії брата Йосипа Миколи Лисенка "Коріння Шевченкового роду". Ця розповідь – повернення до роду, який залишив слід в історії України, бо ж, безперечно, кожне покоління Шевченків у свій час впливало на її розвиток. Це дослідження про нащадків роду Шевченків – братів і сестер Кобзаря. Авторові вдалося глибоко розкрити генеалогічне древо Шевченкового роду – понад тисячу осіб, серед яких немало видатних людей (художники Фотій та Валерій Красицькі, Ганна Чернецова, Яків Шевченко, Микола Лихошва; журналісти Андрій Шевченко, Олександр Лисенко; співачки Валентина Іваненко, Євгенія Яблонська; балерина Наталія Філатова; письменники Олександр Відоменко, Дмитро Красицький, Людмила Красицька, Даниїл Андреєв; заслужений діяч Російської Федерації, академік Людвіг Боярський; колишній працівник посольства України в Швейцарській Конфедерації Ігор Крижанівський та інші). Цінність цієї книги підсилюють і відшукані автором давні родинні світлини.

У 2011 році праця Миколи Лисенка відзначена Дипломом Всеукраїнського конкурсу "У нас одне коріння". " Ця книга, як на мене, матиме значення і для родини, і для держави в цілому, бо допоможе підростаючому поколінню назавжди усвідомити: ми – господарі на українській землі",- писав автор. На мою думку, ця книга буде цікавою для всіх шанувальників творчості Кобзаря. Адже родовід братів і сестер Тараса Григоровича Шевченка – це наша історія. І не зів`януть гілки цього роду тому, що продовжують його гідні люди.

 У всі роки найбільше багатство кожного народу були сім’я, рід, родина. Саме родина була головною складовою українського етносу, української нації. У родині виховувалися любов до батьків, і повага до дідуся і бабусі, і пошана до членів роду, один до одного, взаємоповага, братерство. На цих основних принципах виховувався і Тарас Григорович Шевченко.

У 1863 році в журналі "Основа" його друг, історик Олександр Лазаревський, зробив першу спробу систематизувати деякі біографічні відомості, пов’язані з сім`єю поета. В нарисі Лазаревський скористався спогадами молодшої сестри Ярини. Це започаткувало низку досліджень, які тією чи іншою мірою торкаються родинних зв`язків Тараса. Головними джерелами інформації стали розповіді поетових близьких. Багато родичів не встигли поділитися своїми спогадами… Тим часом лише з боку батька Григорія він мав шістьох рідних тіток і дядьків. Неважко уявити, скільки в нього двоюрідних братів і сестер, а від них племінників. Більшість з них добре знали свого знаменитого родича. Зокрема зустрічалася з Кобзарем дочка Катерини Григорівни, поетова племінниця Федора Бондур, що мала неабиякі здібності у малярстві. Від дядька Тараса, який цікавився її творчим доробком,Федора дістала чимало порад. Трохим, син молодшого Шевченкового брата Йосипа, народився під час першого приїзду Тараса Григоровича на батьківщину влітку 1843 року і став його хрещеником, улюбленцем. Старші діти братів Микити та Йосипа, сестри Ярини разом з батьками супроводжували труну Кобзаря з Києва до Канева.

 Тарас Григорович Шевченко вважав, що його життя – це біографія цілого народу.

За життя Кобзаря нікому не спадало на думку допитатися і записати все про його рід, про село, навіть про хату, в якій народився. Та Шевченків рід залишив слід в історії України, бо ж, безперечно, кожне покоління у свій час впливало на її розвиток. Шевченкові пращури не були ні генералами, ні гетьманами. Вони орали землю, гайдамакували під проводом Гонти і Залізняка, або ж возили сіль чумацькими шляхами. Предків шанували, але родовід не вивчали…

Про життя Тараса Шевченка, його духовну спадщину написано і надруковано багато і різними мовами світу. І не одне покоління, мабуть, в майбутньому продовжить вивчення творчості генія. Та у книзі "Коріння Шевченкового роду" Микола Лисенко досліджує родовід братів і сестер Т. Г. Шевченка. "Знайти свій родовід, зберегти про нього нетлінну пам'ять – означає любити Вітчизну. І всі ми повинні знати, чим займалися, якими були наші пращури" ,- пише Микола Лисенко.

Шевченко – рід у Кирилівці давній. Коріння сягає 17 століття, а численні гілки продовжують і нині пускати все нові й нові пагони – все вище, все ширше. Григорій Кулик писав:

Шевченків славний рід великий,
І велич світу наш Тарас,
Нащадки житимуть вовіки,
Живуть і нині серед нас.

 

ІСТОРІЯ РОДУ БАТЬКА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Від широкого майдану села Кирилівка по яру і далі – через яр на пединівський бік – тягнувся вузенький провулок, зарослий з обох боків терном і дерезою. В зеленому садку, що вабив око кожного, хто потрапляв сюди, біліла хата козака Івана Швеця. Прадід, по батькові, Іван жив у зимівнику Кирилівки, на початку 1700 року. Рік народження і смерті невідомий, але твердили, що був довгожителем. Ще молодою померла Іванова дружина і залишився він на господарстві з дочкою Фросиною у Кирилівці. Вийшла вона заміж за Андрія Безрідого. Хлопець був працьовитий, добрий та й подобався Іванові. Андрій, як приймак, прийняв прізвище старого козака Івана Швеця, тільки став уже зватися не Шевцем, а Андрієм Шевченком. Це й був перший Шевченко в селі Кирилівці цього роду. Жили Андрій з Фросиною дружно. Росли в них три сини – Кіндрат, Олекса та Іван. Якщо Іван Швець і Андрій Шевченко були вільними людьми, то вже Кіндрат, Олекса та Іван Шевченки зазнали панського знущання замолоду. Кіндрата, як той виріс, пан виділив на новий грунт, Олекса пішов у прийми, на дідівщині залишився Іван. У Івана Шевченка, діда Тараса, було восьмеро дітей: Григорій, Омелько, Олена, Явдоха і Домаха. Григорій був найстаршим.

 

ІСТОРІЯ РОДУ МАТЕРІ

Ми дізналися, що батько поета був з козацького роду, а от про походження матері відомості скупіші. Рід же її за батьковою, Якима Івановича, лінією брав свої витоки з мальовничого Прикарпаття. Можна сказати, від волелюбних, бунтарських за духом предків. Прадід по матері – Іван Бойко. У Кирилівці та Будищах родин з таким прізвищем небагато. Тут є легенди, що вони переїхали з Бойківщини, що принесли в цей край свої звичаї, крім одежі, різьблення по дереву, багато діалектних слів. Очевидно, що прадід Тараса Григоровича по матері приїхав з Бойківщини у Моринці. За всіма архівними документами, серед жителів села за Якима Бойка більше Бойків не зазначалось.

Рідних тіток і дядьків по матері та по батькові у Шевченка було дев’ятеро. Шевченкове… Колись Кирилівка. Це село дитячих та юнацьких років Шевченка. Це село поділяє славу батьківщини Кобзаря з Моринцями. У Моринцях народився поет, а в Кирилівці минуло 12 років його безрадісного життя.

Що стосується матеріального стану сім'ї Шевченків, то вони були не такі вже й бідняки, як описували в радянські часи. На батьківській садибі були величезна клуня, дерев'яна комора, яка, звичайно, порожньою не була, а із зерном. Зрештою, батько Тараса Григорій стельмахував, часто чумакував: їздив у Крим по сіль та інші товари.

Рідні брати (на знімку) і сестри Тараса, тобто дві сестри – Катерина й Ярина та два брати – Микита і Йосип, дали нащадків, і їхній рід не зів`яв і донині. Шевченко Марія Григорівна, сестра Тараса трирічною осліпла від трахоми. Поет піклувався про неї, допомагав їй матеріально.

У сім`ї Шевченків було семеро дітей: Катерина (1804 р. н.), Марія (1808 р. н.), Микита (1811 р. н.), а Тарас народився четвертою дитиною в сім ї. Після нього народилися сестри Ярина (1816 р.), Марія (1819 р.) і брат Йосип (1821 р.). І Ярина, і Марія, і Йосип народилися вже в Кирилівці. А брат Микита і сам Тарас (1814 р.) народилися в Моринцях.

 

ПРЕДСТАВНИКИ РОДУ КАТЕРИНИ ГРИГОРІВНИ КРАСИЦЬКОЇ (Шевченко)

Катерина Григорівна Красицька – найстарша сестра Шевченка, тому доглядала братів і сестер, порядкувала в хаті, на городі. Особливе ставлення Тараса було до неї. Так, саме Катерині Тарас зобов'язаний найкращими враженнями від свого важкого дитинства. Катерина мала особливий вплив на малого брата і коли була вдома, і коли перебралася до Зеленої Діброви, вийшовши заміж за селянина – кріпака Антона Красицького. Вона згадувала, що Тарас дуже часто манівцями, попід дібровою, та через Гарбузів Яр, та через левади, та між могилками – прибігав до неї душею обігрітися. Адже для дев'ятирічного хлопчика більш близької людини, ніж Катерина, не було на світі. Та й і у родині до нього тепло ставились. Поет називав її терплячою і ніжною нянею і тепло згадував про неї у повісті " Княжна". Завітав до сестри в 1843 та у вересні 1845, коли був в Україні. Він згадував про неї в листах до брата Микити.

У родині Катерини та Антона Красицьких було 12 дітей: Олена, Федора, Феодосія, Соломія, Степан, Ганна, Федір, Яким, Марія, Максим і Тетяна. Земний шлях Катерини короткий – 44 роки. Вона померла від холери в один рік з чоловіком та дочкою Тетяною. З двадцятьох дітей залишилося четверо: Яким, Степан, Максим та Федора.

Талановита родина Степана дала художника Фотія Красицького – троюрідного небожа Т. Шевченка. Прекрасна земля Тараса ніби передала йому у спадок здібності до малювання. Все життя творчо працював. У 30-х роках минулого століття Фотія звинуватили в "українському націоналізмі", стали ігнорувати й обмежувати у творчому житті. Здійсненню виставки 1941 року завадила війна. Щоб урятувати картини, їх запакували у бочку і закопали у садку, після чого у художника стався інсульт, а за ним – параліч.

Сім`ю Ф. Красицького виселили з будинку, і вони вимушені були жити у своєму дворі в землянці. Від сирості хвороби Фотія Степановича прогресували. За відмову написати портрет Гітлера фашисти жорстоко побили художника, але, завдяки старанням лікаря В. Ященка, він залишився живим. Після звільнення Києва у 1943 році, всі картини були передані державі. Нині вони зберігаються в Національному художньому музеї, а також у будинку-музеї художника. Фотій Степанович зазнав переслідування і від органів КГБ, які цікавилися, чим він займався в окупації. Певно, це і стало останньою краплею: у 1944 році помер від крововиливу у мозок. На довгі роки ім'я художника було несправедливо забуте. Лише у 1973 р. його сторічний ювілей було відзначено в Україні та у світі під егідою ЮНЕСКО. Майбутньому поколінню він залишив такі картини: "Шевченко в майстерні", "Смерть Шевченка", "Дуб Шевченка" тощо.

Серед родичів у Фотія Красицького були письменники: Дмитро Красицький, Людмила Красицька, які написали ряд книжок про свого пращура, Красицький Валерій Анатолійович – правнук у третіх Тараса Григоровича, художник.

Ще одна із талановитих нащадків – це Ніна Соловеївна Майборода. Батько, Бондар Соловей Мартинович, був меншим сином Мартина Бондаря, онука Катерини Красицької. Ніна добре малювала і любила писати вірші. Та за нескінченими турботами про чоловіка-інваліда, про хвору дитину, у Ніни не вистачало часу на втілення своїх здібностей. Та її донька – Олена Майборода – успішно писала та друкувала вірші.

Валентина Соловеївна Сушинська. Батько – Бондар Соловей Мартинович – правнук Катерини. Дівчина росла, як усі сільські діти: в єднанні з природою, небом, сонцем. Була доволі доброзичлива.

Родичі і тепер згадують епізод з її дитинства. Під час війни Валентина пішла з дорослими молоти зерно. Серед роботи та чекання люди розважались чим могли. Знаючи, що в сім'ї Соловея Мартиновича дівчата гарно навчаються (їх було троє), схильні до написання віршів, хтось підхопив Валю, поставив на стілець: "Ану, читай вірша, Валю". Мабуть, усі вірші, які знала, миттю вилетіли з голови. Але вона не розгубилася, а експромтом видала свій перший "шедевр":

На посту стояла дівка
І вірша казала,
І казала вона довго –
Поки не сказала.

Така була перша поетична спроба Валентини.

Підготувала Мирослава ІВАНЕЦЬ,
вчитель української мови і літератури Сокальської гімназії
ім. Олега Романіва.

(Продовження буде).

Голос Сокальщини на GoogleNews

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.