В газеті "Голос з-над Бугу", за 31 липня 2014 року, опублікована стаття Ганни Росолюк "Славетна мати". Це розповідь про українську письменницю, громадського діяча, Олену Пчілку, яка є матір'ю славетної Лесі Українки. Автор статті подає деякі риси характеру Лесиної матері і майже нічого про родинні стосунки між цими знаменитими особистостями.
Звертається увага на те, що Олена Пчілка не ховалася за псевдонім чоловіка, як в той час було модно серед літераторів. Але чоловік Олени Пчілки носив лише своє родове прізвище Косач. Ніколи не вживав псевдонімів і не давав приводу іншим.
Вона, Олена Пчілка, носила свою індивідуальну зачіску, щоб не наслідувати інших. Але чи такі індивідуальні особливості можуть характеризувати особистість? Безперечно, Олена Пчілка була українкою, патріотом свого народу, своєї нації. Дітей своїх виховувала у національно-патріотичному дусі, створювала українську атмосферу у своїй сім'ї і громадських колективах.
А тепер хочеться глянути на Олену Пчілку як на людину і як на матір без упередження, очима її дочки Ольги.
“Лесина мати була дуже розумна, горда, певна в правоті своїх думок і переконань, але могла бути жорстокою навіть до тих людей, що її сильно любили, дуже ревнива.
За всіх нас шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою і вдачею”.
(Ольга Косач-Кривинюк "Мати Лесі Українки", Лариса Петрівна КосачКвітка (Леся Українка), "Факт" НьюЙорк Київ, 2004)
Якраз ця обставина, іскра ревності, почала негативно позначатися на її материнській прихильності до дочки. Після народження Лесі Олена Пчілка не могла годувати новонароджену дочку грудьми. Кажуть, через хворобу. Самій довелося лікуватися, навіть за кордоном.
Вельможні дами з аристократичних сімей своїх новонароджених дітей доручали годувати мамкам. Тож Лесю годували найняті мамки. Їх часто змінювали. Щоб доглянути Лесю, Петро Антонович, батько Лесі, взяв на роботі відпустку. Почали годувати Лесю коров'ячим молоком, розбавленим водою. Очевидно, з молоком були занесені в організм дитини бактерії туберкульозу. Агресивні дії туберкульозних паличок могли проявитися через роки. Такого висновку дійшов Юрій Щербак, доктор медичних наук, письменник, політичний діяч.
Леся Українка тяжко хворіла. Із сорока двох прожитих років тридцять боролася з туберкульозом.
Чи могла Олена Пчілка запобігти лихові? Запитання риторичне. Про це можна лише поговорити і поміркувати. Олена Пчілка могла полікуватися і у своїх медичних світил, не виїжджаючи за кордон, і бути разом із сім'єю. Тоді б могла проявити материнську опіку новонародженій доні.
І, може б, згодом, через роки, не прозвучало з уст матері зловісне каяття, що врятувала від смерті свою доньку.
“Невелику прислугу роблять недолугим дітям, коли силою затримують їх при житті, принаймі я, дивлячись на Лесю, не раз і не два винуватила себе, що вирятувала її, коли вона дуже слабувала на першому році життя”.
(Із листа Олени Пчілки до Івана Франка. Ольга Косач-Кривинюк "Із моїх споминів”. Іван Денисюк, Тамара Скрипка. "Дворянське гніздо Косачів", Львів, •1999 р. Передрук В. Нартов "Видатні особистості України", Харків, 2007 р.).
Яка жорстока спартанська позиція матері до дочки. І чи можна Олену Пчілку назвати славетною матір'ю Лесі Українки!? Матір'ю так, бо вона її народила, а славетною ніколи!!!
Проте, Леся не була опонентом зі своєю матір'ю. У них були дружні стосунки. Якраз Олена Пчілка нарекла Лесю знаменитим ім'ям Українка. І вже з 1884 року поетичні твори друкуються під іменем Леся Українка.
Це ім'я Леся пронесла гордо через все своє нелегке життя. На жаль, про ім'я Українка в статті "Славетна мати" нічого не сказано.
Олена Пчілка в домашніх умовах надала Лесі основну освіту і стимул до подальшого її поглиблення. Через хворобу Леся ніколи не була в жодній школі.
Ще у статті Ганни Росолюк сказано, що "сильних героїв у своїх творах Леся списувала саме з матері". З цим можна не погодитися і посперечатися. В Лесі вистачало таланту, щоб самостійно створювати сильних патріотичних героїв. Іван Франко, порівнюючи двох героїв, Дебора Олени Пчілки із Самсоном Лесі Українки, зазначив: "видно вже тут перевагу таланту доньки над талантом матері". "Самсон" Леся Українка написала в Колодяжному у 1888 році у •17річному віці.
Дивно сприймається оцінка ролі в сім'ї Косачів її глави, Петра Антоновича, дійсного статського радника, який розмовляв суржиком. І тільки завдяки мамі діти стали українцями. Так можна говорити, не знаючи досконало суті справи.
“Навчаючись у Києві, Петро Косач увійшов в товариство української громади, заприязнився з М. Драгомановим, М. Лисенком, •М. Старицьким. Там зустрів свою майбутню дружину, сестру М. Драгоманова, красуню Ольгу. Добре знав світову літературу, був першим критиком творів дружини (Ольги Петрівни) і дочки (Лесі Українки). Фінансував видання їх творів. Великі кошти віддавав на українські громадські справи”.
(Іван Денисюк, Тамара Скрипка. "Дворянське гніздо Косачів", Львів, •1999 р.).
У 1890 році Петро Антонович будує в Колодяжному будиночок з білими стінами, "Білий будинок" з балкономсолярієм, де Леся змогла лікувати свою хвору ногу. На лікування Лесі використовувалися всі можливі засоби, тратилися великі кошти. Петро Антонович навіть збирався продати Лесин "білий" будинок. Продали поле, здавали будівлі в оренду.
У розвитку літературного таланту Лесі Українки, в її нелегкому житті позначилася роль не лише матері, а й її турботливого батька, Петра Антоновича. І немає в цьому вади, що говорив "суржиком", але жив він українськими ідеями і їх підтримував. Була інформація, що наш Президент Петро Порошенко в домашніх умовах користується російською. Але як державник декларує: єдина державна мова українська. І не потрібно применшувати когось, щоб звеличити іншого.
Леся Українка живе серед нас, живе її палке слово. Наша Надія Савченко, що стала російською полонянкою, для підтримки свого патріотичного настрою, декламує слова поезії Лесі Українки:
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важенький здіймать,
І несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Contra spem spero!
(Без надії сподіваюсь).
Петро МАВКО.
м. Белз.