Головна / Новини культури / Віднайти в собі Шевченка

Віднайти в собі Шевченка

Якось мене запросили на святковий обід в одну поважну італійську родину. Щасливі батьки святкували радісну подію – їх донька Фйоріна (Квітка) закінчила університет і отримала диплом журналіста. Святкували з розмахом: батько подарував доньці дорогий спортивний автомобіль, наготували вишуканих страв. Прибули навіть родичі з Бельгії та Австралії. Задоволені гості весело гомоніли. І тоді Фйоріна взяла ситуацію під свій контроль: підходила до кожного гостя і брала в нього своє перше інтерв’ю. Треба було щось цікаве розповісти про себе, своє місто чи країну. Прийшла черга і до мене. Я їм сказала, що моїй країні – Україні – Бог подарував красу, розум та не дав долі щасливої. Сказала, що раніше тут жила з чоловіком-італійцем моя землячка Соломія Крушельницька, славетна співачка. Потім згадала Юрія Дрогобича, професора Болонського університету. І почала схвильовано читати вірш:

…Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені…

Гості мовчали, потім дружно зааплодували.

– Це вірш Тараса Шевченка, – сказала я.

– О, ми знаємо Шевченка! – вигукнув один з гостей, – він грає в «Мілані», гарний футболіст.

– Ніякого стосунку до славного Тараса цей футболіст не має, – додала я і засмутилася тим, що про Кобзаря нічого не знають, а тут були люди з вищою освітою.

З цього часу пролетіло дванадцять років. Благодатна італійська земля надала дозвіл на проживання багатьом українцям, які об’єдналися в 130 церковних громад, багато громадських об’єднань і недільних шкіл. Ця маленька італійська Україна зробила більше, ніж всі президенти, посли і міністри разом взяті для інтеграції України в ЄС. Тепер італійці вже правильно вимовляють назву нашої країни: «Україна», а не «Україна», як навчились від російських гостей. І вже знають, що Андрій Шевченко – не внук Тараса Шевченка.

Ще один березень у Римі… У недільній школі при святій Софії вже десятий рік поспіль святкують Шевченківські дні. Затишно прибрана зала, на столах – твори Т. Шевченка і твори про нього, журнал «Світ дитини». Діти і вчителі у національних костюмах виконують пісню «Думи мої…» Вчителька Надія Башняк закликає знайти в собі кровину Шевченка, народити його в собі. Як? Не забувати рідної мови, вчити українські пісні, читати українське і про Україну, знати правдиву історію своєї країни і традиції свого народу. У залі звучали поезії «По діброві вітер віє», «Мені тринадцятий минало», «Сон», час від часу всіх єднала пісня на слова Поета. Наймолодший Андрійко Строкатий (народився в Італії) дочекався свого виступу і дзвінко запевнив:

…А та наша слава

Не вмре, не загине.

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України!

Кожен із присутніх старався «віднайти в собі Шевченка».

Свідомі українці збираються в ці дні разом з театром «Берегиня», щоб вшанувати свого геніального Поета і Пророка. Від мерії Риму їх вітає Тетяна Кузик. Сценарій побудовано так, що поезія Шевченка переплітається з народною піснею. Костюми та декорації Лариси Іськів, стиліста театру, члена Спілки художників України, дивують і захоплюють своєю фантазією і довершеністю.

Біля Католицького університету в Римі застиг у мармурі Шевченко-пророк, (автор – італієць Уго Мацей; на знімку), встановлений за ініціативою Йосипа Сліпого. Лівою рукою притискає до грудей книгу, а правицею показує до неба, ніби нагадуючи про кару Божу всім, хто причетний до знищення України.

Почесну місію – ознайомити італійців з нашою культурою виконує громадська організація захисту прав українців «Оберіг» (президент Ю. Журавель). Коли над містом линуть українські пісні у виконанні ансамблю «Червона калина» (керівник Микола Брик), то синхронно на екрані демонструються фотографії наших міст і сіл, церков і пам’ятників. Це ще один культурний прорив на землю старовинної Венеції.

Хочеться розповісти про непересічну, творчу і неймовірно працьовиту жінку, «гідність нації», професора Оксану Пахльовську (прим. – донька Ліни Костенко). Життя її проходить між Україною та Італією: викладає в римському університеті «Ла Сап’єнца», кілька місяців працює в Києві. Вона не може мовчати, бо дуже вболіває за долю України, бачить її в європейській унії. Коли в 2010 році отримала повідомлення про присудження їй Національної премії України ім. Т. Шевченка, просила Марію Матіос прийняти за неї цю високу нагороду і прочитати такі слова: «Україна – вкотре! – знаходиться в облозі. В облозі риторики. Імітації. Обману. Насилля над її історією. В облозі фальшивої любові до України і

реальної до неї зненависті…»

Тому в день народження великого Поета ми маємо почути його Слово. Розбудіть свою совість. Поет, якого російське самодержавство боялося так, що заборонило не тільки писати, а й малювати, із казахських степів бачив не лише нову Україну, а й майбутню Європу. Його голос розхитав фундамент царської імперії. Його голос розвалював мури в’язниці під назвою СРСР. Поет і сьогодні з нами. Нам залишив свій заповіт:

Діла добрих оновляться,

Діла злих загинуть!

Лише це дає нам право на надію.

Ганна РОСОЛЮК,
м. Сокаль.

Голос Сокальщини на GoogleNews

Про Андрій Гаврилюк

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

four × one =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!