Вона вийшла не велику сцену – маленька дівчина у віночку, босоніж. Хвилина, друга. Дівчина мовчала, лише задумливо дивилась вглиб зали. Занервувались дорослі – слова забула чи що? Ще міцніше стисла кулаки мама: давай, доню, ти зможеш. І ось полинув чистий, як гірська вода, голос:
Косарі косять, а вітер повіває,
Шовкова трава на покоси лягає.
А траватрава на покоси лягає,
А мій миленький на сивії коні грає.
Мар’яна Писарук співала акапельно. І слухачам здавалось, що бачуть широкеє поле, косарів у лляних сорочках, чують запах свіжоскошеної трави. Коли стихли останні звуки, зала, яка чула спів знаменитих оперних співаків, зірвалася оплесками.
…Була неділя. Дощ лив, як з відра. У Червонограді, в палаці Потоцьких, на відкриття виставки картин народної художниці Марії Приймаченко зібралось не так то й багато людей. Тих, хто справді любить народне мистецтво. Біля картин стала чорнява скромна дівчина, у сокальській вишиванці. А коли заспівала, то наче ожили квіти, а тварини заговорили на малюнках.
Співала про сирітську долю, вбитого козаченька, бо у цих піснях, як і в долі народної художниці – трагічна історія нашого народу.
Ще не так давно Мар’яна бігала росяними стежками рідного Теляжа. А потім, в школі, її талант першим помітив вчитель музики Богдан Гудко.
Якогось дня посадив на велосипед і відвіз у Сокальську школу мистецтв ім. В. Матюка. Відтоді, як згадує її мама п. Світлана, дівчина не мала часу бавитися зі своїми ровесниками – її чекала праця. Пощастило, що педагогом з вокалу стала Тетяна Гнатюк – чудовий викладач, знавець і пропагандист української народної пісні (на знімку зліва). Мар’яна часто згадує її слова: талант дається від природи, але, щоб його розвинути, треба важко і наполегливо працювати. Так, як працювала її нині покійна бабуся Марія з Волині, від якої отримала у спадок свій чудовий голос.
А дух українства – від прадіда Петра, стрільця УПА, який загинув в далекому 1947 році в грубешівській тюрмі. Це йому Мар’яна присвятила цю пісню:
Ой, там при долині,
Гранатами зритій,
Лежить не віднині
Січовий стрілець убитий…
Цю пісню неможливо слухати без сліз. І де б її не співала дівчина, вона знаходить відгук у людських серцях.
Мар’яна безвідмовна. Виступає і в селі, і на сцені районного Народного дому, і на різних святах і фестивалях. Скільки їх було – не порахувати.
Але перший конкурс – регіональний фестиваль пісенної дитячої творчості “Мамині зіроньки” в 2004-му запам’ятала назавжди. Тоді їй присудили гран-прі. Потім були фестивалі “Червона рута, на якому не була серед переможців, але отримала грамоту за щирість і самобутність, “Різдв’яні канікули”, “Пісенний сад”, “Пісня серця” (третя премія). Це був успіх. І, як нагорода, турне Європою. Давали благодійні концерти в Іспанії, Італії, Австрії… Разом з нею виступала ще одна сокальчанка, переможець “Маминих зіроньок” Лілія Радзимінська. В цьому році Мар’яна Писарук їздила в Миколаїв Одеської області на конкурс “Золотий лелека”, де завоювала гранпрі і симпатії публіки. А днями повернулася з Києва, де брала участь у I Всеукраїнських молодіжних дельфійських іграх. Звідти привезла бронзову медаль за третє місце. Пані Світлана вдячна спонсору Мар’яни – директору ДЛГП “Галсільліс”, депутату районної ради Миколі Дем’яновичу.
Виконавців естрадної пісні у нас багато, а народна пісня зі сцени лунає рідко. Тож добре, що душа дівчини лежить до народної пісні. Нині Мар’яна навчається на другому курсі Волинського інституту мистецтв ім. Лесі Українки. Глибше вивчає історію рідного краю, вишукує народні, фольклорні пісні. А її добрий ангелхоронитель – мама, яка всюди супроводжує доньку, каже так: “Ми живемо в Україні, тож повинні оберігати і примножувати народні традиції. Голос Мар’яна взяла від бабці. Мій дід також співав в хорі. І я тішуся, що донька продовжує родинну традицію.
Обов’язково треба зберігати те, що колись надбали наші предки. В цьому сила нашого духу, наша міць”.
Валентина БЛУДОВА.