У Вінницькій області стався трагічний випадок: від голоду помер 10-річний хлопчик з інвалідністю.
Це речення важко писати і майже неможливо проговорити. Але ще важче усвідомлювати, що ця смерть була повільною, передбачуваною і могла бути зупинена.
Дитина не отримувала їжі щонайменше два місяці. Хлопчик мав інвалідність з народження. Він не міг себе захистити та попросити про допомогу, оскільки був повністю залежним від дорослих.
З травня 2025 року дитина перестала відвідувати школу, її стан погіршувався. Проте мати не зверталася до лікарів.
Із серпня по грудень представники соціальних і медичних служб неодноразово приходили в цю родину. Вони бачили умови життя дитини та фіксували погіршення її стану в документах, але не зробили нічого для порятунку життя хлопчика. Дитину не вилучили, лікування не забезпечили, захисту не надали.
За даними слідства, саме поєднання дій матері та бездіяльності служб призвело до смерті хлопчика. Матір затримано та повідомлено про підозру у залишенні в небезпеці, що спричинило смерть дитини, а також у злісному невиконанні батьківських обов’язків. До суду подано клопотання про тримання під вартою.
*Але відповідальність не обмежиться лише матір’ю.*
Прокуратура оголосила про підозри працівнику соціальної служби за неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя дитини та сімейному лікареві за неналежне виконання професійних обов’язків медичного працівника.
*Моя позиція чітка: кожен, хто бачив і промовчав, хто знав і не діяв, понесе відповідальність.*