Головна / Поезія / Цей вірш декламував у сорок першому

Цей вірш декламував у сорок першому

Як Бог дасть, то у цьому році, 25 вересня, виповниться колишньому політв`язню сталінських таборів Максимові Савці дев’яносто років. Коли ж юному Максимові у 1941 році було шістнадцять, він вже тоді сповідував ідеї українського націоналізму. Патріотизм, любов до України насамперед черпав у поезіях Тараса Шевченка, яких напам`ять знав багато. У час, коли 30 червня 1941 року у Львові була проголошена Українська самостійна держава, в українському націоналістичному виданні, мабуть "Українське слово" (нині пан Максим Савка вже точно не пам`ятає ні видання, ні автора), він натрапив на вірш про Великого Кобзаря, і досі його не забув. Проніс у закамарках своєї пам`яті через усе життя. Декламував його своїм побратимам у Поздимирі, у тюрмі, куди запроторили його сталінські сатрапи, у таборах в Сибіру. Коли ж його і інших колишніх політв’язнів транспортували на поселення, вони в кільці конвоїрів співали пісню про Бандеру й інші повстанські пісні, а Максим Савка декламував вірш про Шевченка. Напередодні 200літнього ювілею від дня народження Тараса Шевченка, пан Максим прийшов у редакцію і розказав мені того давнього вірша, як і тоді, у 1941му, кожне слово і строфа виходили з самого серця.

Його Господь для нас прислав
В тяжкий, страшний неволі час,
Щоб він народ на чин підняв
І духом був посеред нас.
І він прийшов як голос сурм
І як грізний, огненний бич.
І покришив заліззя тюрм,
І кинув всім любові клич.
І на царів, і на рабів,
І на христопродавських юд,
Здвигнув закованих братів,
Здвигнув землі своєї люд.
І сам за волю він поліг,
Катований ціле життя.
Та люд його вже став на шлях
Нового власного буття.
Помер великий володар,
Що душі людські воскресив.
На шлях в майбутнє свій "Кобзар"
Усім в завіті залишив.
І вічну правду всім подав,
Щоб всі єднались у гурті,
Щоб кожен думав і читав,
Не поклонявся темноті.
Щоб рідний край він все любив
Для нього жив і працював.
Боровся з злом, добро творив
І Бога все в житті шукав.

…Він закінчив читати, а в очах  голубих озерцях  повно сліз туги, за нелегкими літами боротьби, тюрем, таборів, за полеглими друзями, зворушення  від пристрасних слів про українського Генія, який рятував навіть у сибірах, і щастя, що все-таки дожив, дочекав, і у незалежній Україні, нехай поки що не такій, як мріялось, але колишній вояка УПА Максим Савка на дев`яностому році життя так щиро і зворушливо читав вірш зі своєї молодості  про Великого Кобзаря.

Оксана ПРОЦЬ.

Р. S. Можливо, хтось знає автора цієї поезії, то зателефонуйте до редакції.

Голос Сокальщини на GoogleNews

Про Андрій Гаврилюк

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

ten + eleven =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!