Як Бог дасть, то у цьому році, 25 вересня, виповниться колишньому політв`язню сталінських таборів Максимові Савці дев’яносто років. Коли ж юному Максимові у 1941 році було шістнадцять, він вже тоді сповідував ідеї українського націоналізму. Патріотизм, любов до України насамперед черпав у поезіях Тараса Шевченка, яких напам`ять знав багато. У час, коли 30 червня 1941 року у Львові була проголошена Українська самостійна держава, в українському націоналістичному виданні, мабуть "Українське слово" (нині пан Максим Савка вже точно не пам`ятає ні видання, ні автора), він натрапив на вірш про Великого Кобзаря, і досі його не забув. Проніс у закамарках своєї пам`яті через усе життя. Декламував його своїм побратимам у Поздимирі, у тюрмі, куди запроторили його сталінські сатрапи, у таборах в Сибіру. Коли ж його і інших колишніх політв’язнів транспортували на поселення, вони в кільці конвоїрів співали пісню про Бандеру й інші повстанські пісні, а Максим Савка декламував вірш про Шевченка. Напередодні 200літнього ювілею від дня народження Тараса Шевченка, пан Максим прийшов у редакцію і розказав мені того давнього вірша, як і тоді, у 1941му, кожне слово і строфа виходили з самого серця.
Його Господь для нас прислав
В тяжкий, страшний неволі час,
Щоб він народ на чин підняв
І духом був посеред нас.
І він прийшов як голос сурм
І як грізний, огненний бич.
І покришив заліззя тюрм,
І кинув всім любові клич.
І на царів, і на рабів,
І на христопродавських юд,
Здвигнув закованих братів,
Здвигнув землі своєї люд.
І сам за волю він поліг,
Катований ціле життя.
Та люд його вже став на шлях
Нового власного буття.
Помер великий володар,
Що душі людські воскресив.
На шлях в майбутнє свій "Кобзар"
Усім в завіті залишив.
І вічну правду всім подав,
Щоб всі єднались у гурті,
Щоб кожен думав і читав,
Не поклонявся темноті.
Щоб рідний край він все любив
Для нього жив і працював.
Боровся з злом, добро творив
І Бога все в житті шукав.
…Він закінчив читати, а в очах голубих озерцях повно сліз туги, за нелегкими літами боротьби, тюрем, таборів, за полеглими друзями, зворушення від пристрасних слів про українського Генія, який рятував навіть у сибірах, і щастя, що все-таки дожив, дочекав, і у незалежній Україні, нехай поки що не такій, як мріялось, але колишній вояка УПА Максим Савка на дев`яностому році життя так щиро і зворушливо читав вірш зі своєї молодості про Великого Кобзаря.
Оксана ПРОЦЬ.
Р. S. Можливо, хтось знає автора цієї поезії, то зателефонуйте до редакції.