Леся Василівна ЧАШУК (Караман) народилася 27 вересня 1965 року в с. Бояничі Сокальського району Львівської області.
Лікар за покликанням, допомагала всім і завжди, хто б не звернувся до неї. Люди з радістю і надією слухали її слова і поради. Вірили як лікареві, тож поспішали по допомогу.
Почала писати в 2009 році. Її поетичні «виплески почуттів» неодноразово друкувала газета «Голос знад Бугу». У скромному доробку пані Лесі більше 30 віршів на різну тематику, та головна тема, яка пронизує всі твори – розмова з Богом, роздуми про сенс життя.
Гостра аплестична анемія – такий невтішний діагноз поставили лікарі 45річній жінці. Медик за фахом, працівник Опільського ФАПу, тепер сама потребувала допомоги. З 13 жовтня 2010 року перебувала на лікуванні у Львові.
З 25 листопада 2010го по 22 лютого ц. р. – в Гамбурзі (Німеччина). Довгих півтора року на чужині, без рідних і знайомих, без знання мови – так проходили дні чекання і надії на допомогу Бога і лікарів. Але дива не сталося. Леся Василівна ЧАШУК померла 29 лютого 2012 року у віці 46 років і 5 місяців…
Більшість віршів написала на чужині. Це була розмова з рідним краєм, родиною, з українською землею, до якої линула душею, всім своїм зболеним серцем. Недарма один із віршів Лесі Василівни має назву «Крик душі».
ДАР ЖИТТЯ
Життя дається тільки один раз,
Тож гідно треба нам його прожити.
Діла творити праведні, святі
І Господа ніколи не гнівити.
Душа завжди щоб чистою була,
Немов роса, ота, що на світанку.
З любов’ю усміхатися усім,
Як сонечко всміхається нам зранку.
Любов до Бога і до ближніх всіх,
Щоб в душах наших вогником палала.
Любити друзів й недругів своїх,
Як Божа Мати нас завжди навчала.
УКРАЇНА МОЯ
Мій рідний край – Україна моя,
Як мати у мене єдина.
Квітучі поля, співуча земля
І мова твоя солов’їна.
Гнобили тебе яничари, кати.
Хотіли тут всі панувати,
Та ти не здалась, не скорилася їм.
І нині ти хочеш повстати.
Піднятись з колін, підвестись догори,
Могутні розправити крила.
Щоб чути було по всенькій землі:
«Не вмерла іще Україна».
ПОДЯКА БОГУ
За все я, Боже, дякую Тобі:
І за сім’ю, і за родину,
За ті хрести, які несла й несу,
І за ту поміч, як своїй дитині.
Життя таке бурхливе, як ріка,
Завжди турботи і якісь проблеми.
Вже дехто з рідних відійшов у майбуття.
Мені здається, що це через мене.
Можливо, не догледіла чогось,
А може, поміч вчасно не подала.
Могли ще б жити й помагати всім,
Усі роки за це себе картала.
ЛЕТЯТЬ ЛІТА
Летять літа, немов у бистрині.
Вже сивину час в коси заплітає.
Ніяк не хочеться повірити мені,
Що молодість усіх нас залишає.
Все промайнуло, наче уві сні:
Дитячі роки, юності кохання.
В душі здається – ми ще молоді,
І сумувати нам іще зарання.
ТУГА ЗА РІДНИМ КРАЄМ
Вже з далекого вирію птахи
Повертають у рідні свої краї.
Я ж думками і серцем бажаю
Торкнутися рідної ненькиземлі.
Бо проміння весняне не так зігріває,
Як в ріднім краю.
Тому я всім серцем у Бога благаю
Вернутись у рідну країну свою.
Де сонечко радо тебе зустрічає,
Весело шепочуть сади.
І радісний подих тебе наповняє
На всі Богом дані роки.
16.02.2011 р.
ХОЧУ ДОДОМУ
Я вже збираюся додому
На Святий вечір до рідні.
Бо важко у чужім краю одному
Лиш сумувати й рахувати дні.
Повільно час для мене протікає,
Похмурі й сірі стали дні.
Одна тут не підеш нікуди,
Далеко ти від дому, від рідні.
Здається, сірим дням кінця не буде
І радість в мою душу не прийде.
Можливо, з часом всі мене забудуть,
А може, Бог спасіння принесе.
КРИК ДУШІ
Душа болить, кричить, ридає,
Неначе груди розрива,
Зірватись хоче, все покинуть
І полетіти в небеса.
Ніхто не чує твого болю,
На крик уваги не зверта.
Сама я мучусь, переживаю,
Бо це лише мої діла.
Кому розкажеш біль, тривогу?
Розраду звідки й де візьмеш?
Хіба в молитві, тільки з Богом
Хоч свою душу відведеш.
ВІРШ З ЧУЖИНИ
Мій рідний край десь там удалині,
Моя сім’я, уся моя родина.
Лише одна я тут на чужині,
Неначе та убога сиротина.
Чужий тут край і мова тут не та,
І звичаї чужі, і не такі обряди.
Біль крає серце і болить душа,
А я благаю в Господа поради.
Допоможи мені нести мій хрест,
Здоров’я дай, очисти мою душу,
Бо вже надходить Боже Рождество,
І я присутня в храмі бути мушу.
Щоб величать Месію з усіма,
Колядувати, як уся Вкраїна.
Бо рідний край – миліший над усе,
Мій рідний край, уся моя родина.
20.01.2011 р.