ЗАКЛИК ВЕСНИ
Розступіться, зимовії хмари!
Не обтяжуйте неба блакить,
Забирайте снігів своїх чари,
Ясне сонце з полону звільніть.
Більш несила той холод терпіти,
Загостилася, певно, зима.
Мрії вже вимальовують квіти,
Що несе їх красунявесна.
Це для неї готується в шати
Одягнутися матиземля,
Й світ притих, щоб її величати,
Яка світ надихне до життя.
Вже й веснянки шепочуть діброви,
Клич лелечий цілує блакить –
Розступайтеся, хмари зимові,
Для весни ви дорогу звільніть.
ЗРАДА
В пишні коси вплетена фіалка,
Сукня оксамитова з жабо:
Поспішала ніченькациганка
На побачення до милого свого.
Позирала раз у раз в люстерко:
– Чи ж то гарна… Люба чи йому?
У віконце глянула: – Вже смеркло.
Милий жде! Біжу… біжу… біжу!
Серце птахом в грудях стукотіло,
Пурхала метеликом душа,
Мов на крилоньках до милого летіла,
Пригорнутись щоб до любого плеча.
Поспішала й чути не бажала
Вітру буйного, страшних до болю, слів,
А побачивши все, гірко заридала,
Так, що соловейко втих – зомлів.
Ой, ридала ніченькациганка,
Вітер плач по полю розвівав…
Срібний місяць на небеснім ганку
Зіроньку до себе пригортав.
Лідія ГІЙШИШКА, с. Войславичі.