У середу, 11 листопада, у Львові відбудуться похоронні богослужіння та загальноміська церемонія прощання з військовослужбовцями Віталієм Тимчишиним, Андрієм Онищаком, Максимом Миськом та Іваном Чернецьким, які загинули, захищаючи Україну від російських окупантів. Міська влада закликає львів’ян і гостей міста долучитися до вшанування пам’яті полеглих та утриматися в цей час від розважальних заходів.
Чин похорону Віталія Тимчишина, Андрія Онищака та Максима Миська розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Близько 11:40 на площі Ринок запланована загальноміська церемонія прощання. Після цього Віталія Тимчишина та Максима Миська поховають на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), а Андрія Онищака — на Голосківському кладовищі, на полі №34-В.
Чин похорону Івана Чернецького відбудеться о 12:00 у храмі Різдва Пресвятої Богородиці в селищі Брюховичі (вул. Іздрика, 6). Поховання воїна проведуть на місцевому Брюховицькому кладовищі.
Віталій Тимчишин (17.05.2002 — 14.10.2025) був уродженцем Львова. Навчався у середній загальноосвітній школі №95, згодом отримав фах у державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище дизайну та будівництва». Працював у сфері охоронної діяльності на приватних підприємствах.
Рідні згадують Віталія як доброго, дуже щирого та усміхненого юнака, який любив свою родину та був сповнений любові до Батьківщини. Захоплювався спортом, зокрема футболом. Із початком повномасштабного вторгнення Росії став на захист України. Служив у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, обороняючи Україну на Південно-Слобожанському, Донецькому та Запорізькому напрямках.
За службу був відзначений нагрудним знаком «Срібний хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України та нагрудним знаком «Ветеран війни». У Віталія Тимчишина залишилися мати, бабуся, дві сестри, брат, дві прабабусі та інші рідні.
Максим Мисько (08.11.1974 — 09.11.2024) також був львів’янином. Навчався у середній загальноосвітній школі №33, далі — у Львівському професійному коледжі прикладного мистецтва та дизайну, а вищу освіту здобув у Львівській національній академії мистецтв. Працював художником-вітражистом на приватних підприємствах.
За спогадами близьких, Максим був спокійним, добрим, щирим і ввічливим, легко знаходив спільну мову з людьми. Мистецтво посідало важливе місце в його житті, він як творив сам, так і цінував творчість інших. Любив подорожі та нові враження.
У 2023 році Максим став до лав оборонців України. Служив на Донецькому напрямку в складі 68-ї окремої аеромобільної бригади імені Олекси Довбуша Сухопутних військ ЗСУ. Нагороджений нагрудним знаком «Хрест Воїна-Єгеря» I ступеня, відзнакою командира 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Після Максима Миська залишилися батьки, син та родина.
Андрій Онищак (04.12.1973 — 31.10.2026) народився в селі Старе Село Львівської області. Навчався у ліцеї «Сихівський» Львівської міської ради (колишня середня школа №89), а вищу освіту здобув в Українській академії друкарства. Працював різноробочим на приватних підприємствах.
Рідні характеризують Андрія як доброзичливу й товариську людину, яка легко знаходила спільну мову з оточенням. Він любив читати та був відданим шанувальником художньої літератури. У 2025 році Андрій став на захист України від російської агресії. Служив на Дніпропетровському напрямку у складі військової частини А5213. У нього залишилися син, мати, сестра, племінниця та інші рідні.
Іван Чернецький (01.07.1976 — 03.11.2026) родом із селища Брюховичі Львівської області. Закінчив середню школу №41 у Львові, далі здобув професійну освіту у відокремленому структурному підрозділі «Технічний фаховий коледж Національного університету „Львівська політехніка“». Проходив строкову військову службу, після чого працював у будівельній сфері та мав власну справу.
За розповідями рідних, Іван був доброю, щирою, працьовитою та чуйною людиною, вирізнявся позитивним ставленням до життя, дружелюбністю та любов’ю до жартів. Вмів майструвати, цікавився кулінарією й риболовлею, цінував спілкування в колі близьких, сповнене пісень і жартів.
У 2023 році Іван став до лав оборони України. Служив на Донецькому, Херсонському та Дніпропетровському напрямках у складі 40-ї окремої бригади берегової оборони Військово-Морських Сил ЗСУ, а також у 150-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ. Нагороджений відзнаками командира 40-ї окремої бригади берегової оборони та нагрудним знаком «Ветеран війни». Після Івана Чернецького залишилися мати, сестра, донька, зять, кохана та родина.