Після теракту у Львові 22 лютого 2026 року інформаційний простір міста став мішенню для російських дезінформаційних мереж, які намагалися посилити паніку та відчуття небезпеки серед мешканців.
Практично одразу після події розпочалася друга хвиля атаки — інформаційна. У соцмережах і месенджерах масово поширювалися повідомлення про нібито «нові загрози терактів». Анонімні дописи стверджували, що «атаки продовжаться», «школи переводять у закритий режим», «поліція приховує реальний рівень небезпеки», а в місті начебто «починаються тотальні перевірки».
Жодне з цих тверджень не мало офіційного підтвердження, однак вони активно розходилися завдяки емоційному тиску та швидкому поширенню. Для підсилення довіри до фейків використовували архівні фото з інших міст, вирвані з контексту кадри, старі відеозаписи надзвичайних подій, а також анонімні «зливи» та голосові повідомлення, що створювали ілюзію очевидців «з місця подій».
Особливий акцент робився на батьків і молодь. Саме ці групи є найбільш чутливими до інформації про школи, дітей і потенційну небезпеку, тому в стані тривоги люди схильні поширювати такі повідомлення швидше, ніж перевірені дані з офіційних джерел. У результаті навіть невелика кількість фейкових вкидів може створити враження масштабної загрози та постійної небезпеки.
Поліція Львівщини офіційно спростувала інформацію про запровадження будь-яких «особливих режимів» у школах чи масових обмежень у місті. Попри це, хвиля чуток ще певний час циркулювала в соцмережах, підживлюючись повторними публікаціями та емоційними коментарями.
Розвінчування цієї кампанії показує, що сучасні гібридні загрози не обмежуються самим актом насильства чи терору. Фізичний удар стає лише першим етапом, а другий — інформаційна фаза, спрямована на суспільство. Її мета — створити паніку, поширити чутки, підірвати довіру до офіційних джерел і сформувати відчуття постійної невизначеності.
У такому середовищі люди починають сумніватися навіть у перевіреній інформації, що з часом призводить до емоційного виснаження та соціальної напруги. Тому після надзвичайних подій інформаційний простір фактично перетворюється на ще одне поле бою, де швидкість поширення фейків може бути не менш небезпечною, ніж самі події, на яких вони паразитують.