Старший сержант поліції Роман Рущишин у складі добровольчого батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» ніс службу у гарячих точках на сході України з 2015 року. Разом з побратимами він потрапив у Дебальцевський котел та отримав справжнє бойове хрещення. У березні 2022 року він загинув в бою з російськими загарбниками на Луганщині.
24 лютого, коли почалося повномасштабне російське військове вторгнення, Роман не роздумував ні хвилини – вже в перші дні у складі батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» боєць прибув на схід.
«Коли у 2015 році він був під Дебальцевим, п’ять днів не виходив на зв’язок – я тоді думала, що збожеволію. Здавалося б, після того, що пережив, більше на схід ні ногою. Але він, навпаки, ще більше прагнув туди. Я запитувала – навіщо? А він лише посміхався і казав: «Якщо не я, то хто?», — розповідає Оксана, дружина Романа Рущишина.
Завжди усміхнений, веселий, компанійський – так згадують бійця рідні, колеги та друзі. Ніколи ні на що не жалівся. Завжди казав – «У мене все добре». Коли не міг розмовляти, писав «4.5.0» — за сленгом українських військових це означає «все спокійно».
А ще носив «оселедець». Скільки дружина не просила : «Зріж, не дай Боже, в полон потрапиш», а він все віджартовувався – «Ну який козак без оселедця!».
У Романа підростають троє дітей – 15-річний син Роман, 13-річна донька Анастасія та 4-річний Назарчик. «Він був найкращим татом. Коли бував вдома, постійно займався з дітьми, вчив усьому, що сам знав та вмів. Облаштував в одній з кімнат спортивну залу, з синами займався з гантелями, з донькою – робив вправи на гнучкість та розтягування. До слова, у цій кімнаті, крім спортивного приладдя, Роман прилаштував прапор батальйону «Львів», а також портрет Романа Шухевича та Степана Бандери, — з теплою посмішкою згадує Оксана. — Як був на війні, намагався дзвонити так часто, як міг – щоб поспілкуватися зі мною, з дітьми, розпитати, як справи у старшого, чи ніхто доню не ображає, які досягнення у найменшого. А скільки разів з болем розповідав мені про дітей на сході України – як приходили голодні, заплакані, а вони підгодовували їх, намагалися допомогти, підтримати».
Того дня Оксана вислала чоловікові фото найменшого сина у військовій амуніції. Тоді Назар ще сказав мамі — «Тепер я твій солдат, буду тебе захищати». За кілька годин Романа не стало. Цієї фотографії він вже не побачив…
Троє дітей Романа залишилися сиротами. Найменший Назарчик досі в це не вірить — каже: «Мій тато солдат, він не може померти».
«Я також не можу повірити, що його нема, хоча бачила труну, цілувала холодне чоло. Для мене він живий. Ми завжди зідзвонювалися у певний час. Тепер телефон мовчить. А я постійно чекаю, що Роман зателефонує і скаже бадьорим голосом «У мене все добре», — ледь стримує сльози Оксана.
Був компанійським, з почуттям гумору, з будь-якою ситуації міг знайти вихід, — так згадують про Романа його колеги.
«Він був справжнім патріотом і кожен з мешканців села знає його хату, оскільки там завжди висів синьо-жовтий прапор, який майорів над цілим Сопошиним і це вирізняло його з-поміж інших. Він був справжнім українським козаком, який воював, боровся за незалежність України», — таким пам’ятатимуть Романа односельці.
Поховали Романа Рущишина, який загинув 7 березня під час виконання бойового завдання у Сєверодонецькому районі Луганської області, у селі Сопошин Львівського району, де він проживав з родиною. Роману було 44 роки.
Указом Президента України за особисту мужність та самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності, та вірність військовій присязі поліцейський Роман Рущишин нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно).
Державну нагороду родині загиблого бійця вручив очільник поліції Львівщини Олександр Шляховський.
Вічна слава Герою!
Відділ комунікації поліції
Львівської області