Поезія

Поэзия — гимн Небесной сотни

НАСНИТЬСЯ ВКРАЇНІ…
Розгойдали небо.
Аж хочеться крикнути:
Досить!!!
Спотворена дійсність.
Безсилих безсонь каламуть.
Війна шаленіє —
життя людські косить і косить…
Покремсані долі
за часом пливуть і пливуть…

На всіх перекатах
чужої покути немає.
На всі виднокола —
немає чужої біди.
Звитяг перегони…
У пошуках власного раю
дістатися краю.
А далі?
А далі — куди?

Як вирватись вірі
із цього кривавого виру?
В зіницях безодні
спасенна хитається лодь.
…Насниться Вкраїні
надія — голубкою миру.
І мить, як пір'їну,
впіймає в долоню
Господь.
НЕОПАЛИМІ
1. Василь Макух (1968)

Безмовний біль. Затьмарена доба.
Блукає страх між викликом і схлипом.
Ні продиху, ні просвітку — хіба
Самому спалахнути смолоскипом.

Об небо дух черкнеться, мов сірник.
Шкода, прозрінню — факела замало.
А заки з часу виросте Гірник,
Зметнеться вгору полум'ям Ян Палах*.

Палатимем повік. Над манівцем
Світитимем — незрячим і незримим.
Душа, що світ осяяла вогнем, —
Неопалима.

2. Олекса Гірник (1978)

Тарасова круча… і ніч…
О Дніпре! Чому ж тільки стогнеш?
…Геть, думи! І сумніви — пріч!
Прости… одвернися, мій Боже.

Я — сполохом — над небокрай,
Де (с)Палах і Макух-предтеча…
Свята Україно, світай…
Світися, Голгофо Чернеча!
____
*Ян Палах — чеський юнак-студент. •Акт самоспалення — 1969 рік.
Любов БЕНЕДИШИН,
м. Сокаль.
МОНОЛОГИ
(Диптих)
1
Як тебе бракує вдома, сину,
Твого  сміху,  погляду,  розмов…
Вкотре  запалило  сонце  днину,
Будні  покрутили  корбу  знов…
Заросли  в  саду  стежки, алеї
На поталу  кинуті  дощам…
Як  бракує  помочі  твоєї,
Як  бракує  кличу  Твого:  "МАМ!"
Край  дороги  купочка  кубанків,
Порубати  б  їх… та силоньки — катма,
Втома  в  тілі  від  самого  ранку,
Ну,  а  літечко  не  ледар —  а  жнивар(!).
Днями  борщику  червоного  зварила,
Як  ти  любиш,  в  тому  казанку…
Для  одної  готувати  не  навчилась —
Поділила  котику  й  Бровку.
Знову  й  знову  тіло  косить  втома
(Все  це  від  недоспаних  ночей)…
Як  тебе  бракує,  сину,  вдома,
Твого  сміху,  голосу,  очей…
Вічністю  вночі  стають  години,
Лиш  молитва  — порятунок,  більш ніхто.
Бережи, ПРЕЧИСТА,  мого  сина,
Щоб  живим  вернувся  із  АТО.
2
Втихли  смертоносні  канонади,
До  землиці  промінь  сонечка  сягнув,
Потомилися  ворожі   "БУКи"  й  "ГРАДи".
І  солдат  в  окопі,  зморений,  заснув.
Щось   хороше  йому  снилось —                           усміхався,
Мабуть,  краєвиди  рідних  хат,
Та прокинувся  і  похапцем  піднявся,
Обхопив  міцніше  автомат.
Спав  свинець  шалений  ще  допоки,
Із  кишені  воїн  аркуша  дістав,
На  війні  не признаній,  в  окопі
Син  до  матері  листа  свого  писав.
"Помагай БІГ ! Дорогенька  моя  мамо,
Шлю  тобі  солдатський  свій  привіт.
Знаю,  ти  була  сьогодні  в  храмі
І  молилася  за  мене  і  за  світ.
Як  ти  там  одна, матусю,  вдома?
Як  справляєшся  із  купою  робіт…
Чи  зерно  зібрати  дядько  Роман
Допоміг,  ріднесенька,  тобі?
В мене,  мамо,  тут  усе  нормально:
Онде  хлопці  варять  борщ  у  казанку…
Ще  в  нас  друг  з'явився                  "неформальний" —
По-простому  його  кличемо  "Бровко"…
Нині  бачив, МАМО,  я  птахів  у  небі —
Споглядав,  немов  уперше,  їх  політ…
(БОЖЕ    МИЛИЙ,  скільки  часу  треба,
Щоби  смак  забути  кирзових  чобіт).
Мамочко, здобудем  перемогу!
Я  ЖИВИМ  ДОДОМУ  ПОВЕРНУСЬ!
Сад  насаджу, ген,  аж  за  дорогу,
Добудую  дім  і одружусь…
Втихли  смертоносні  "БУКи"  й  "ГРАДи",
До  землиці  промінь  сонечка  сягнув…
Вітер  аркуші  гортав  на  барикадах,
А  солдат  в  окопі,  зморений,  заснув.
Лідія ГІЙ-ШИШКА,
с. Войславичі.
ПАМ'ЯТАЙ          
Не забувай свій рідний, милий  край,
Величні  гори  і  полів  розмай.
І  ту  діброву  щедру золотисту,
І  мову  українську  ніжну, чисту.
Пісні, як  солов'їні  трелі з гаю,
Що  душу  українську  зігрівають.                
І  Київ — серце  наше,  пам'ятай,
Такий  прекрасний, старовинний…
Знай!
Без  України  нам  нема  життя,
До  неї — всі думки і  почуття.               
НЕ  РУЙНУЙ!
"Не  руйнуйте  гнізд  лелечих, люди…"
Які  гарні, теплі ці слова!
…Грізний  час, громи тривог повсюди: О, навіщо  ця  страшна  війна?

Люди  жили  в  братстві  і  в  любові,
Сонечко  світило  всім  з  небес.
Мить  і…  пролилося  стільки  крові,
Тішиться в Кремлі новітній "бєс".

Схаменися,  злий  скупий потворо, —
Що? землі  забракло  знов  тобі?
Гнізда  людські  не  руйнуй,  і  горе
Не  стели  по  нашій  ти  землі…
Людмила  РОМАНЮК,
м. Сокаль.         
ЩЕ  Й  В  МОСКВІ  БУДУТЬ  БИТВИ  І  ТРОЩІ
Знову  чуємо  ми  обіцянки,                     Вкотре  нас  потішає  Москва —
Що  відводить кудись свої  танки,
А  це  тільки  брехливі  слова.
Ну, навіщо, тиране,  ця мова,
Коли  світ  вже  не  вірить  тобі.
Ти  тоді, знать, дотримаєш  слова,
Як  зародять  грушки  на  вербі.
Не  розводь безпорадно  руками…
Знаєш добре і  сам, що  зробив, —
Дружбу  ту, що  була  в  нас  віками,
Немов  пляшку  порожню  розбив.
Не погрожуй  же нам  автоматом,
Ти  нас  атомом  теж  не  лякай —
Нам  не  буде  москаль  більше  братом,
Хоч  тепер  на  коліна  клякай.
Вже  не  буде  Росія  сестрою —
Нам  рідня  не  потрібна  така,
Що  підняла  на  родичів  зброю,
Й  не  здригнулася  в  неї  рука.
Не  сварися  з  кремлівської  вежі,
Нас  не  маєш  у  чому  корить.
Не  роздмухуй  в  сусідів  пожежі,
Бо  й  твоя  хата також  згорить.
Тих  хлоп'ят, що  кидаєш  до  бою, —  
Дерев'яні  чекають  хрести…
За  чужою  хто  йде  головою —
Той  свою також  мусить  нести:
Чи  местимуть  зимові  віхоли,
Чи  весна  зацвіте  у  дворі —
За  убитих  синів  вже  ніколи
Не  пробачать  тобі  матері.
Хочеш  знищити  нашу  країну
І  за  це  радо  з  друзями  п'єш,
Та  народ  став  у  лаву  єдину —
Ти  об  неї  свій  лоб  розіб'єш.
Глянь, вирує  уся  Україна,
Наче  ріки  гірські  навесні,
Ми  не  станемо  вже  на  коліна —
Хай  тобі  це  не  сниться  й  у  сні.
Ще й в Москві  будуть  битви і трощі,
І почують Іркутськ, Магадан,                   Як  на "Красній" брукованій  площі —     Загримить  Всеросійський  Майдан!
Степан ШУТОВСЬКИЙ,
м. Сокаль.
ЄДИНІ
Україна — наша  мати
По  два  береги  Дніпра.
Всі  ми  в  ній, як  брат  із  братом,
Як  з  сестричкою  сестра.
                                         
Східна, західна, центральна —
Неподільна  і  єдина,
Суверенна, сонцесяйна —
Хай  святиться  Україна.
                    
Київ, Рівне, Львів, Полтава,
Харків, Вінниця, Луганськ —
Всі  ми — всі  одна  держава,
О  весь  вік  і  по  всяк  час.
                                           
В  полотно  вплітають  пісню
Нам  льонарки  із  Волині,
Простеляють  із  Полісся
Білу  стежку  Україні.
                           
А зі звуками  трембіти,
Все  чим  гори  й  ліс  багаті,
Україні  із  привітом
Шлють  гуцули  із  Карпатів.
                                          
Мозолястими  руками
Шахтарі  тернову  трасу
Прокладають  дні  за  днями —
Віра  в  майбуття  Донбасу.
                            
Із  відкритим, щирим  серцем
Біль  розділять! З  москалями —
Силу виявлять  у  герці…
Чом  зробилися  вовками?
                                        
Разом  ми  непереможні,
Монолітні  як  граніт,
І  таких  нас  знає  кожний —
Шанувати  буде  світ.  
Ганна  КУЗЬМАК,
с. Добрячин.
 ***
Іде  життя. Пливуть  роки  й  століття,
Та  кануть  в  небуття  похмурі  дні,
А  пам'ять  світлим  спомином  розквітла
Та  пригадала  нам  часи  шкільні.

І  пригадались  світлі  класи  школи
Та  найдорожчі  рідні  вчителі.
О  ні! Вас  нам  не  позабуть  ніколи,
Бо  ви  найкращі  люди  на  землі.
Для  нас  завжди  знання  ви  дарували,
Будили  найчистіші  почуття
І  двері  в  світ  широкий  відкривали,
Щоб  не  було  дитинству  забуття.

Учіться, діти, вчіться  і дерзайте,
Візьміть  знання  за  суть  свого  життя,
І  чисте  світло  радості  пізнайте,
Свого  не  оскверніте  майбуття.

Щоб з вами Бог був завжди і повсюди,
Та  світ  дитинства  душу  зігрівав,
Щоб  виросли  із  вас  хороші  люди,
Та  прищепились  вчителя  слова.
Марія  ЛОБАЙ,
с. Сілець.
МОЛИТВА  ЗА  УКРАЇНУ
В  час  огненний, в  час  зла  і  безчестя
Я  взиваю  до  Божих  чудес:
Зупинити  вороже  нашестя,
Мир  послати  з  високих  небес.

Україно! Молюся  за  Тебе,
Як  за  Матір  Пречисту Святу, —
Відчуваю  душевну  потребу,                  
Щоб  розвіять  Твій  розпач й журбу.

Твою  тугу, чуже  лихослів'я,
"Братське" наймане  враже  лице,
Помолюся  за  його  прозріння —
Наболілим  душевним  слівцем.

Хай  мою  невеличку  молитву
Приймуть в лоно святі  небеса,
Бо  сльозами  солоними  вмито:
І  повіки й уста.
Ольга  ГАВРИЛЮК,
с. Свитазів.
***
Магічна сила криється у слові.
Лікуй, як можеш, та не квапся вбити.
Ти на прощання щось сказав любові,
Мою присутність навіть не помітив.

Клубок у горлі. Мрії кольорові
Пропущені уже крізь буднів жорна.
Магічна сила криється у слові.
А магія буває біла й чорна.
***
У вересня — висока зрілість неба
І хвороблива жовтизна довкіль.
Осінню стежку цю здолати треба
Без остраху, що далі — заметіль.

Усіх крилатих вже покликав вирій,
Та крила не у кожного ростуть.
Воздасться всякому по його вірі,
А я, напевно, залишаюсь тут.

Дослухати щемку осінню казку,
Себе у ній потрібною відчуть.
І диво-мрії виплекати пташку:
Дивись, за зиму, крила відростуть.
***
Глузують відверто осінні дощі
І гасять дими, що снувались поволі.
Дотріпують листя убогі плащі,
Що не захищають від вітру і долі.

Минаю калюжі. У затишку барв,
Таке ще чітке віддзеркалення неба.
Листочок-мідяк, задзвенівши, упав.
Ця осінь до мене, по-своєму, щедра.
***
Осінь дуже вразлива
Через надмір емоцій.
І ця листяна злива
У безвітряній ночі.
Все казкове і справжнє.
Крізь туманів дими
Я з тобою назавжди,
Ти — лишень до зими.
Світлана МЕЛЬНИЧУК,
с. Перетоки.
ЛЬВІВ
Я знову повертаюся до Львова:
Краса його повік не промине.
І вуличка тут не одна знайома
З привітністю запрошує мене.
Тут на будинках викарбують вірші  
Мислителів-митців усіх часів.
Тут атмосфера щастя у повітрі
І музика лунає звідусіль.
Я так люблю прогулянку у Львові:
І Стрийський парк, і Ботанічний сад.
Трамвайних колій тут бурхливе море,
Бруківка — наче з історичних шпальт.
Тут говір інший, він-бо пансько-                       львівський. В кав'ярні на бамбетлі п'ється чай,
І штрудель тут смачнющий, •                український —
Вам радо принесе офіціант.
СЛОВА
Слова — яка ж-бо їх вагомість?
Що значать всі вони для нас?
Словами можна лікувати втому,
А можна вбить в недобрий час.
Словами можна висвітлити думку,
Або розрадити когось.
Словами — докоряють, на науку,
І підбадьорюють також.
Слова — це наче ліки у аптеці,
Але аптекарем-цілителем є ти.
Тож можеш без рецепту відпустити
Захожому  "пігулку" доброти.
Марічка ВАСЬКО,
смт. Гірник.
***  
Я — гречкосій, не кличка образлива,
Я той, хто землю любить понад все.
На полі я, чи спекота, чи злива,
На ньому я одвічний екстрасенс.
Ворожу я, щоб краще уродило,
І літо я кодую на погідь.
Беруться в мене, як в Антея, сили,
Бо я на цій землі, допоки світ.
Голодоморів пережив я пекло,
Я їв пирій, кору і лободу,
І як би там було мені нестерпно,
До міста я ніколи не піду.
За бур'яни із агрономом лаюсь
І не одного я за це картав.
Я — хлібороб і цього не встидаюсь,
Земля моя, бо я на ній постав.
На ній я зріс, пізнавшись з мозолями,
На ній вдихаю житніх хвиль прибій,
Я карооку землю до бестями
Обожнюю, як давній пращур мій.
Я милуюся нивою дзвінкою,
Як хлібом свіжим, вийнятим з печі.
Моє ти поле, вічні ми з тобою,
Допоки ти — ми вічні орачі.
Володимир ПОЛЯНЧУК,
с. Боб'ятин.

Іще не минули години скорботні,
І серце пече нас вогнем.
Ой, хлопці-герої з Небесної сотні,
Ми подвигом вашим живем.

В морози тріскучі, рясні снігопади,
Де кулі з усіх перехресть,
У центрі столиці звели барикади
І встали за гідність і честь.

За долю Вітчизни, за мрію людини,
За право на мирний протест,
Найкращі в нас дочки й сини України
На вірність її склали тест.

Майдан нам засвідчив, яка то є сила,
Коли всі плече до плеча.
Ваш подвиг величний народу дав крила,
Його навіки вистача.

Не вмре, не загине ніколи держава,
Хто важив за неї життям.
— Тож Слава Вкраїні! — Героям всім Слава!
Безсмертя — полеглим бійцям.
СЛАВЕНЬ НЕБЕСНІЙ СОТНІ
Сл. Володимира Полянчука         Муз. Миколи Ведмедері
Широко, виразно         

Голос Сокальщини на GoogleNews