НАСНИТЬСЯ ВКРАЇНІ…
Розгойдали небо.
Аж хочеться крикнути:
Досить!!!
Спотворена дійсність.
Безсилих безсонь каламуть.
Війна шаленіє —
життя людські косить і косить…
Покремсані долі
за часом пливуть і пливуть…
На всіх перекатах
чужої покути немає.
На всі виднокола —
немає чужої біди.
Звитяг перегони…
У пошуках власного раю
дістатися краю.
А далі?
А далі — куди?
Як вирватись вірі
із цього кривавого виру?
В зіницях безодні
спасенна хитається лодь.
…Насниться Вкраїні
надія — голубкою миру.
І мить, як пір'їну,
впіймає в долоню
Господь.
НЕОПАЛИМІ
1. Василь Макух (1968)
Безмовний біль. Затьмарена доба.
Блукає страх між викликом і схлипом.
Ні продиху, ні просвітку — хіба
Самому спалахнути смолоскипом.
Об небо дух черкнеться, мов сірник.
Шкода, прозрінню — факела замало.
А заки з часу виросте Гірник,
Зметнеться вгору полум'ям Ян Палах*.
Палатимем повік. Над манівцем
Світитимем — незрячим і незримим.
Душа, що світ осяяла вогнем, —
Неопалима.
2. Олекса Гірник (1978)
Тарасова круча… і ніч…
О Дніпре! Чому ж тільки стогнеш?
…Геть, думи! І сумніви — пріч!
Прости… одвернися, мій Боже.
Я — сполохом — над небокрай,
Де (с)Палах і Макух-предтеча…
Свята Україно, світай…
Світися, Голгофо Чернеча!
____
*Ян Палах — чеський юнак-студент. •Акт самоспалення — 1969 рік.
Любов БЕНЕДИШИН,
м. Сокаль.
МОНОЛОГИ
(Диптих)
1
Як тебе бракує вдома, сину,
Твого сміху, погляду, розмов…
Вкотре запалило сонце днину,
Будні покрутили корбу знов…
Заросли в саду стежки, алеї
На поталу кинуті дощам…
Як бракує помочі твоєї,
Як бракує кличу Твого: "МАМ!"
Край дороги купочка кубанків,
Порубати б їх… та силоньки — катма,
Втома в тілі від самого ранку,
Ну, а літечко не ледар — а жнивар(!).
Днями борщику червоного зварила,
Як ти любиш, в тому казанку…
Для одної готувати не навчилась —
Поділила котику й Бровку.
Знову й знову тіло косить втома
(Все це від недоспаних ночей)…
Як тебе бракує, сину, вдома,
Твого сміху, голосу, очей…
Вічністю вночі стають години,
Лиш молитва — порятунок, більш ніхто.
Бережи, ПРЕЧИСТА, мого сина,
Щоб живим вернувся із АТО.
2
Втихли смертоносні канонади,
До землиці промінь сонечка сягнув,
Потомилися ворожі "БУКи" й "ГРАДи".
І солдат в окопі, зморений, заснув.
Щось хороше йому снилось — усміхався,
Мабуть, краєвиди рідних хат,
Та прокинувся і похапцем піднявся,
Обхопив міцніше автомат.
Спав свинець шалений ще допоки,
Із кишені воїн аркуша дістав,
На війні не признаній, в окопі
Син до матері листа свого писав.
"Помагай БІГ ! Дорогенька моя мамо,
Шлю тобі солдатський свій привіт.
Знаю, ти була сьогодні в храмі
І молилася за мене і за світ.
Як ти там одна, матусю, вдома?
Як справляєшся із купою робіт…
Чи зерно зібрати дядько Роман
Допоміг, ріднесенька, тобі?
В мене, мамо, тут усе нормально:
Онде хлопці варять борщ у казанку…
Ще в нас друг з'явився "неформальний" —
По-простому його кличемо "Бровко"…
Нині бачив, МАМО, я птахів у небі —
Споглядав, немов уперше, їх політ…
(БОЖЕ МИЛИЙ, скільки часу треба,
Щоби смак забути кирзових чобіт).
Мамочко, здобудем перемогу!
Я ЖИВИМ ДОДОМУ ПОВЕРНУСЬ!
Сад насаджу, ген, аж за дорогу,
Добудую дім і одружусь…
Втихли смертоносні "БУКи" й "ГРАДи",
До землиці промінь сонечка сягнув…
Вітер аркуші гортав на барикадах,
А солдат в окопі, зморений, заснув.
Лідія ГІЙ-ШИШКА,
с. Войславичі.
ПАМ'ЯТАЙ
Не забувай свій рідний, милий край,
Величні гори і полів розмай.
І ту діброву щедру золотисту,
І мову українську ніжну, чисту.
Пісні, як солов'їні трелі з гаю,
Що душу українську зігрівають.
І Київ — серце наше, пам'ятай,
Такий прекрасний, старовинний…
Знай!
Без України нам нема життя,
До неї — всі думки і почуття.
НЕ РУЙНУЙ!
"Не руйнуйте гнізд лелечих, люди…"
Які гарні, теплі ці слова!
…Грізний час, громи тривог повсюди: О, навіщо ця страшна війна?
Люди жили в братстві і в любові,
Сонечко світило всім з небес.
Мить і… пролилося стільки крові,
Тішиться в Кремлі новітній "бєс".
Схаменися, злий скупий потворо, —
Що? землі забракло знов тобі?
Гнізда людські не руйнуй, і горе
Не стели по нашій ти землі…
Людмила РОМАНЮК,
м. Сокаль.
ЩЕ Й В МОСКВІ БУДУТЬ БИТВИ І ТРОЩІ
Знову чуємо ми обіцянки, Вкотре нас потішає Москва —
Що відводить кудись свої танки,
А це тільки брехливі слова.
Ну, навіщо, тиране, ця мова,
Коли світ вже не вірить тобі.
Ти тоді, знать, дотримаєш слова,
Як зародять грушки на вербі.
Не розводь безпорадно руками…
Знаєш добре і сам, що зробив, —
Дружбу ту, що була в нас віками,
Немов пляшку порожню розбив.
Не погрожуй же нам автоматом,
Ти нас атомом теж не лякай —
Нам не буде москаль більше братом,
Хоч тепер на коліна клякай.
Вже не буде Росія сестрою —
Нам рідня не потрібна така,
Що підняла на родичів зброю,
Й не здригнулася в неї рука.
Не сварися з кремлівської вежі,
Нас не маєш у чому корить.
Не роздмухуй в сусідів пожежі,
Бо й твоя хата також згорить.
Тих хлоп'ят, що кидаєш до бою, —
Дерев'яні чекають хрести…
За чужою хто йде головою —
Той свою також мусить нести:
Чи местимуть зимові віхоли,
Чи весна зацвіте у дворі —
За убитих синів вже ніколи
Не пробачать тобі матері.
Хочеш знищити нашу країну
І за це радо з друзями п'єш,
Та народ став у лаву єдину —
Ти об неї свій лоб розіб'єш.
Глянь, вирує уся Україна,
Наче ріки гірські навесні,
Ми не станемо вже на коліна —
Хай тобі це не сниться й у сні.
Ще й в Москві будуть битви і трощі,
І почують Іркутськ, Магадан, Як на "Красній" брукованій площі — Загримить Всеросійський Майдан!
Степан ШУТОВСЬКИЙ,
м. Сокаль.
ЄДИНІ
Україна — наша мати
По два береги Дніпра.
Всі ми в ній, як брат із братом,
Як з сестричкою сестра.
Східна, західна, центральна —
Неподільна і єдина,
Суверенна, сонцесяйна —
Хай святиться Україна.
Київ, Рівне, Львів, Полтава,
Харків, Вінниця, Луганськ —
Всі ми — всі одна держава,
О весь вік і по всяк час.
В полотно вплітають пісню
Нам льонарки із Волині,
Простеляють із Полісся
Білу стежку Україні.
А зі звуками трембіти,
Все чим гори й ліс багаті,
Україні із привітом
Шлють гуцули із Карпатів.
Мозолястими руками
Шахтарі тернову трасу
Прокладають дні за днями —
Віра в майбуття Донбасу.
Із відкритим, щирим серцем
Біль розділять! З москалями —
Силу виявлять у герці…
Чом зробилися вовками?
Разом ми непереможні,
Монолітні як граніт,
І таких нас знає кожний —
Шанувати буде світ.
Ганна КУЗЬМАК,
с. Добрячин.
***
Іде життя. Пливуть роки й століття,
Та кануть в небуття похмурі дні,
А пам'ять світлим спомином розквітла
Та пригадала нам часи шкільні.
І пригадались світлі класи школи
Та найдорожчі рідні вчителі.
О ні! Вас нам не позабуть ніколи,
Бо ви найкращі люди на землі.
Для нас завжди знання ви дарували,
Будили найчистіші почуття
І двері в світ широкий відкривали,
Щоб не було дитинству забуття.
Учіться, діти, вчіться і дерзайте,
Візьміть знання за суть свого життя,
І чисте світло радості пізнайте,
Свого не оскверніте майбуття.
Щоб з вами Бог був завжди і повсюди,
Та світ дитинства душу зігрівав,
Щоб виросли із вас хороші люди,
Та прищепились вчителя слова.
Марія ЛОБАЙ,
с. Сілець.
МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ
В час огненний, в час зла і безчестя
Я взиваю до Божих чудес:
Зупинити вороже нашестя,
Мир послати з високих небес.
Україно! Молюся за Тебе,
Як за Матір Пречисту Святу, —
Відчуваю душевну потребу,
Щоб розвіять Твій розпач й журбу.
Твою тугу, чуже лихослів'я,
"Братське" наймане враже лице,
Помолюся за його прозріння —
Наболілим душевним слівцем.
Хай мою невеличку молитву
Приймуть в лоно святі небеса,
Бо сльозами солоними вмито:
І повіки й уста.
Ольга ГАВРИЛЮК,
с. Свитазів.
***
Магічна сила криється у слові.
Лікуй, як можеш, та не квапся вбити.
Ти на прощання щось сказав любові,
Мою присутність навіть не помітив.
Клубок у горлі. Мрії кольорові
Пропущені уже крізь буднів жорна.
Магічна сила криється у слові.
А магія буває біла й чорна.
***
У вересня — висока зрілість неба
І хвороблива жовтизна довкіль.
Осінню стежку цю здолати треба
Без остраху, що далі — заметіль.
Усіх крилатих вже покликав вирій,
Та крила не у кожного ростуть.
Воздасться всякому по його вірі,
А я, напевно, залишаюсь тут.
Дослухати щемку осінню казку,
Себе у ній потрібною відчуть.
І диво-мрії виплекати пташку:
Дивись, за зиму, крила відростуть.
***
Глузують відверто осінні дощі
І гасять дими, що снувались поволі.
Дотріпують листя убогі плащі,
Що не захищають від вітру і долі.
Минаю калюжі. У затишку барв,
Таке ще чітке віддзеркалення неба.
Листочок-мідяк, задзвенівши, упав.
Ця осінь до мене, по-своєму, щедра.
***
Осінь дуже вразлива
Через надмір емоцій.
І ця листяна злива
У безвітряній ночі.
Все казкове і справжнє.
Крізь туманів дими
Я з тобою назавжди,
Ти — лишень до зими.
Світлана МЕЛЬНИЧУК,
с. Перетоки.
ЛЬВІВ
Я знову повертаюся до Львова:
Краса його повік не промине.
І вуличка тут не одна знайома
З привітністю запрошує мене.
Тут на будинках викарбують вірші
Мислителів-митців усіх часів.
Тут атмосфера щастя у повітрі
І музика лунає звідусіль.
Я так люблю прогулянку у Львові:
І Стрийський парк, і Ботанічний сад.
Трамвайних колій тут бурхливе море,
Бруківка — наче з історичних шпальт.
Тут говір інший, він-бо пансько- львівський. В кав'ярні на бамбетлі п'ється чай,
І штрудель тут смачнющий, • український —
Вам радо принесе офіціант.
СЛОВА
Слова — яка ж-бо їх вагомість?
Що значать всі вони для нас?
Словами можна лікувати втому,
А можна вбить в недобрий час.
Словами можна висвітлити думку,
Або розрадити когось.
Словами — докоряють, на науку,
І підбадьорюють також.
Слова — це наче ліки у аптеці,
Але аптекарем-цілителем є ти.
Тож можеш без рецепту відпустити
Захожому "пігулку" доброти.
Марічка ВАСЬКО,
смт. Гірник.
***
Я — гречкосій, не кличка образлива,
Я той, хто землю любить понад все.
На полі я, чи спекота, чи злива,
На ньому я одвічний екстрасенс.
Ворожу я, щоб краще уродило,
І літо я кодую на погідь.
Беруться в мене, як в Антея, сили,
Бо я на цій землі, допоки світ.
Голодоморів пережив я пекло,
Я їв пирій, кору і лободу,
І як би там було мені нестерпно,
До міста я ніколи не піду.
За бур'яни із агрономом лаюсь
І не одного я за це картав.
Я — хлібороб і цього не встидаюсь,
Земля моя, бо я на ній постав.
На ній я зріс, пізнавшись з мозолями,
На ній вдихаю житніх хвиль прибій,
Я карооку землю до бестями
Обожнюю, як давній пращур мій.
Я милуюся нивою дзвінкою,
Як хлібом свіжим, вийнятим з печі.
Моє ти поле, вічні ми з тобою,
Допоки ти — ми вічні орачі.
Володимир ПОЛЯНЧУК,
с. Боб'ятин.
Іще не минули години скорботні,
І серце пече нас вогнем.
Ой, хлопці-герої з Небесної сотні,
Ми подвигом вашим живем.
В морози тріскучі, рясні снігопади,
Де кулі з усіх перехресть,
У центрі столиці звели барикади
І встали за гідність і честь.
За долю Вітчизни, за мрію людини,
За право на мирний протест,
Найкращі в нас дочки й сини України
На вірність її склали тест.
Майдан нам засвідчив, яка то є сила,
Коли всі плече до плеча.
Ваш подвиг величний народу дав крила,
Його навіки вистача.
Не вмре, не загине ніколи держава,
Хто важив за неї життям.
— Тож Слава Вкраїні! — Героям всім Слава!
Безсмертя — полеглим бійцям.
СЛАВЕНЬ НЕБЕСНІЙ СОТНІ
Сл. Володимира Полянчука Муз. Миколи Ведмедері
Широко, виразно