Поезія

Поэзия Марии Павловой

КОМУ Ж ТЕПЕР ПОВІРИШ, УКРАЇНО?
Вдягають депутати вишиванки,
Рекламне розмаїття на стіні,
Кому тепер повіриш, Україно?
Себе вже показали "ті" і "ці".

Перевелись Шухевичі й Бандери,
Славетні Коновальці й Богуни.
Готуються в парламент мільйонери,
Що виросли з твоєї бідноти.

Кому тепер повіриш, Україно?..
…Та хай надія серце окриля,
Що у шаленій віхолі полови
Знайдеться ще хоч пригорща зерна.

НА МАЙДАНІ

Там, на велелюдному майдані,
Просто потішаючи юрбу,
Грав дідусь старенький на баяні
Мелодію веселу, запальну.

В шапку гроші клали перехожі,
Захлинався радістю баян,
А в очах старого музиканта
Горя й смутку цілий океан.

ЦЕ — БЛАГОДАТЬ

До церкви, ще у перші дні життя
З нас кожного принесли до хреста.
Її не нищить, не стирає час,
Вона стрічає й проводжає нас…
Тут відпочине серце і душа,
Ми прославляєм Господа-Творця,
Ми молимось за мертвих і живих,
За того, хто прийшов, і хто не встиг.

Тому і родить щедро нам земля,
Є вдосталь хліба — голоду нема,
Стихії, бурі, грому нам не знать.
Це благодать. Господня благодать.

ПРОБАЧ

Не дзвони мені, не ходи,
Не плекай в своїм серці мрію,
Залиши мене, залиши,
Бо любити тебе не вмію.

Я караюся, мучусь я,
Боже милий, ну що ж я вдію?!
В моїм серці нема тепла,
Я ніколи тебе не зігрію.

Не готова сказати "так"
І промовити "ні" не смію,
У житті може статись так,
Що колись я про все пожалію…

…Щиро вдячна тобі за це,
Що хотів мені догодити,
Без любові пробач мене,
Я не зможу з тобою жити…

ІДУ СЕЛОМ

Своїм селом ріднесеньким іду,
Іду щодня повз цю вербу розлогу,
Он вишні поспиралися на пліт
І простягають руки на дорогу.

Під вікнами — квіткові острови,
Десь яблунька, а десь — медова грушка,
Припудрилась "мурованка" стара,
Підфарбувала свого капелюшка.

Лежать, немов на пляжі, гарбузи.
Верба схилилась клену на рамена
І стеляться, клубочаться дими, —
Така смачна картопелька печена!

Марія ПАВЛОВА,
с. Хлівчани. \

Голос Сокальщини на GoogleNews