Галина Хорташко родилась 25 февраля 1944 года в с. Гильче Грубешевском уезда (Польша). По специальности филолог. Много лет посвятила педагогической работе в сельских школах Сокальщини. С 1974 по 2002 г. работала учителем украинского языка в с. Войславичи, где и сейчас живет с семьей. В 1987 году удостоена звания "Отличник народного образования". Поэтесса. Член литературно-художественного объединения "Колос" с 1965 года. Печатала свои произведения в антологии "Самоцветы" (Киев, 1996), в альманахе "Соколиный край". Видала книги "Аккорды сердца" (2004), "Вышиванка для Романко" (2005). Поэзия пани Галины разножанровая: патриотические стихи, социально-бытовые, стихо-размышления, интимная лирика, пейзажная, стихи для детей, юмор. Иногда отводит душу и в прозе, радует читателей рассказами, этюдами, сценками.
СЕНС ЖИТТЯ
Стою на розпутті спромоги й бажань,
Одвічне питання: як бути?
Гасити потуги ясних поривань?
Чи полум’ям їх роздмухнути?
Численні бажання з’їдають мене,
Реальність — баластом на ноги.
А може, з літами той запал мине,
Життєві затлумлять дороги?
Враз, здогад, мов блискавка, душу огрів,
На серце бальзамом лягає.
Коли б’ють джерела ясних почуттів,
То, значить, життя ще сенс має.
І ЗНОВ ВЕСНА
І знов весна. І знов хисткі надії
Бентежать серце не одне,
Що ось нарешті всі здійсняться мрії
І спокій спраглу душу огорне.
Пройшли сніги, промчали талі води,
Зітхнула легко звільнена земля.
Пташки веселі водять хороводи,
І пахне хлібом чорна ще рілля.
Й так рік у рік. Зима втрачає силу,
Весна натомість дужою стає.
І все навколо розправляє крила,
І все міняє знов лице своє.
Весна, весна… І знов все оживає,
Усе пульсує, знову струменить.
Весна ж життя, на жаль, лиш раз буває,
І вік її, на жаль, одна лиш мить.
НАДІЯ
Надія вмирає остання,
І іскра та тліє, не гасне.
Здавалось, було в нас кохання.
А вийшло — слова пусті, гасла.
Багато спокус є усюди,
Та воля гартує людину.
І серце здригатись не буде,
Якщо випадково зустріну.
Надія вмирає остання…
Так хочеться вірою жити:
Ти першим був — не останнім,
І серце ще буде любити.
НАЙВІРНІША
Сперечалися якось
Хлопці біля тину:
Чи блондинка, чи брюнетка
Вірніша дружина.
Відповів їм старий Кость,
Що прожив чимало:
— Вибрать, щоб не помиливсь,
То нелегка справа.
Бо не чорна і не біла,
Навіть не рудая.
А котра вже сива —
Найвірніша тая.