197 років тому на мальовничому небосхилі світового мистецтва засяяла нова зоря Кобзарева. Український народ має цілу плеяду поетів та письменників, проте жоден з них не піднявся до таких вершин шани і любові народу, як Шевченко. Він вершина парості родового дерева нашої нації, хранитель народного духу. Він Прометей українського народу. Ось чому з року в рік на Шевченківське свято у Сокальському районному народному домі ніде сісти, бо Кобзар об’єднує людей різних поколінь. Думи Кобзаря у серцях багатьох поколінь українців, вони будять свідомість, зовуть, хвилюють, витають над Україною.
"…Кожна людина на цій землі має визначену дорогу по силі її духу. Чи став би Тарас тим, чим визначила стати йому доля, якби земна дорога не була б такою стрімкою та кам’янистою. Чи зміг би ще хтось піднятися на такі верховини, і подолати таке високе сходження духу… Дорога сокальська родино! Сьогодні ми зібралися у цій залі аби вшанувати пам’ять Тараса Григоровича Шевченка", такими словами звернулася ведуча дійства Руслана Антонюк.
І, як водиться у дружній християнській родині, святкове зібрання розпочалося з благословення митрофорного протоієрея, настоятеля кафедрального собору св. апостолів Петра і Павла отця Ярослава Кащука.
Опісля відбувся святковий захід, де перепліталися невмируще Шевченкове слово, музика та пісня. Розпочали концертну програму з виступу хорової капели Народного дому м. Сокаль (керівник Ігор Гуль), яка виконала "Заповіт" та "Тече вода". Палкі слова "Осії. Глава XIV "Подражаніє", які читала Руслана Антонюк, глибоко проникали у серце і брали за душу.
Неабияке схвилювання й гучні оплески викликали у присутніх виступ народного камерного оркестру районного Народного дому під керівництвом Ярослава Стефанишина – "Прелюд пам’яті Т. Шевченка". Зачарував усіх також своїм голосом заслужений артист України, колишній учень Сокальської школи мистецтв Андрій Хавунка, який подарував дві пісні "Повій, вітре, на Вкраїну" та "Цвітуть осінні тихі небеса", якого довгими оваціями глядачі не відпускали зі сцени. Гарним доповненням виступів учасників концерту були літературні відступи ведучої Руслани Антонюк.
Далі дошкільнята з дитячого садочка №8 разом з вихователями Оленою Савчук та Наталією Сушак показали літературномузичну композицію "Вінок Кобзареві", яка припала до серця глядачам, і ті теплими оплесками подякували їм за гарний виступ. Пісні на слова Шевченка "Сонце гріє, вітер виє", "У перетику ходила", "Віддай мене моя мамо", "За що мене як росла я" майстерно виконали народний ансамбль пісні та музики "Росинка" Народного дому м. Великі Мости та народні вокальні ансамблі "Любисток" районного Народного дому та "Гармонія душі" Народного дому с. Перв’ятичі. Літературномузичні композиції за творами Шевченка виконали Станіслав Козловський та Людмила Пундик, під час однієї з них глядачі зустрілися з босою долею Шевченка.
Протягом двох з половиною годин присутні захоплювалися, і якось поновому відкривали для себе Шевченка, коли вкотре чули продекламовану поезію, яка лилася з уст тих, хто стояв на сцені, зокрема, Аліни Влязло та Олени Пукас. Брали за потаємні струни душі цимбали, на яких викладач школи мистецтв м. Великі Мости Степан Тучапець зіграв фантазію на українську тему "Зоре моя вечірняя" (муз. Олександра Незовибатька) та пісня "Кирилівка" у виконанні тріо районного Народного дому. Запам’ятаються усім і виступи вокального ансамблю школиколегіуму №3 (керівник Н. Криштальська), який виконав пісню "Тарасовими шляхами".
Уже століттями Україну впізнають через музику бандур, красу і милозвучність пісенного слова, тому й Шевченківське свято не було б таким багатогранним, якби не участь у ньому ансамблю бандуристів Сокальської школи мистецтв ім. В. Матюка (керівник Н. Кузій). У виконанні юних бандуристок прозвучали твори "Якби мені черевички", "Кобзарі". Опісля сокальчани познайомилися й з авторською поезією учениці ЗСШ с. Острів Софії Демерлій, присвяченою Кобзарю. А далі на сцену вийшов народний хор "Надбужжя" районного Народного дому (керівник П. Грева), який виконав невмирущі "Думи мої", "Садок вишневий коло хати", "Тарасова мати", "Реве та стогне Дніпр широкий". Присутні у залі також співали, бо ці пісні близькі та знайомі кожному з дитинства.
Творчі особистості Сокальщини намагалися донести до кожного у залі Шевченкове слово та його силу і розповісти про тяжку долю Шевченка пророка і генія, великого сина українського народу, і водночас звичайну людину зі своїми болями, радостями, мріями та бажаннями. І їм це вдалося.
Опісля концерту присутні колоною, яку очолили представники влади та громадськості, пішли вклонитися Т. Г. Шевченку та поклали квіти до підніжжя його пам’ятника. Тут, біля Кобзаря, Руслана Антонюк прочитала вірш сокальської поетеси Любові Бенедишин, присвячений Кобзареві, та заспівала "Реве та стогне Дніпр широкий". Цей спів підхопили інші. І враз над Сокалем почулося багатоголосе гучне "Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива, додолу верби гне високі, горами хвилі підійма"…
…Шевченкове слово містить у собі таку глибоку філософію, таку ні з чим не порівняну таїну, що завжди буде невпинно притягувати нас до себе й залишиться колодязем мудрості й наснаги, який ніколи не зміліє. Ми маємо черпати із нього не лише у березневі дні, а й упродовж всього життя.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.