
У середу, 18 листопада, у Львові відбудеться міська церемонія прощання з військовослужбовцями Ярославом Протасевичем, Олександром Дорошенком та Мар’яном Тизьом, які загинули, захищаючи Україну від російських окупантів. Міська влада просить львів’ян і гостей міста долучитися до вшанування пам’яті полеглих та утриматися в цей час від розважальних заходів.
Чин похорону розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Приблизно о 11:40 на площі Ринок запланована загальноміська церемонія прощання. Олександра Дорошенка та Мар’яна Тизя поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 на вулиці Пасічній, Ярослава Протасевича — на Голосківському кладовищі, на полі №34-В.
Мар’ян Тизьо (29.08.1980 — 18.06.2024) був львів’янином. Навчався у середній загальноосвітній школі №32 Львова, а згодом у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва». Пройшов строкову військову службу. Працював майстром із монтажу вентиляційного та повітротехнічного обладнання. Рідні згадують його як добру, відповідальну й чуйнішу людину, яка завжди була готова допомогти близьким і друзям. Захоплювався мисливством і риболовлею, мріяв після перемоги пройтися Карпатами разом із друзями. У 2023 році став до лав оборонців України, воював на Донецькому напрямку у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України. У Мар’яна Тизя залишилися мати, сестра, племінники та родина.
Ярослав Протасевич (25.09.1972 — 11.11.2026) також був уродженцем Львова. Закінчив Львівську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів №82, далі навчався у ліцеї «Сихівський» Львівської міської ради. Професію столяра здобув у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище дизайну та будівництва». Пройшов строкову службу в армії. Працював у сфері фермерського господарства за кордоном. За спогадами рідних, Ярослав був добрим і спокійним, дуже любив своїх племінників. У вільний час грав у футбол, мав талант до малювання і був вправним художником. У 2026 році приєднався до Збройних Сил України, служив у складі 703-ї окремої бригади підтримки інженерних військ Сухопутних військ ЗСУ. Після нього залишилися сестра, тітка, двоюрідні сестри, племінники та інші рідні.
Олександр Дорошенко (02.03.1994 — 12.11.2026) народився в місті Ізмаїл Одеської області. Навчався в Ізмаїльській гімназії №8 з початковою школою, а потім у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут», де здобув ступінь магістра за спеціальністю «Галузеве машинобудування» та продовжив навчання в аспірантурі. Працював інженером-конструктором у ТОВ «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування», займався модернізацією котлів на теплоелектроцентралях, згодом — спеціалістом із віртуального проєктування та будівництва (VDC) у ТОВ «Планіт».
Рідні розповідають, що Олександр був доброю, чуйною, ввічливою та цілеспрямованою людиною з широким кругозором, допитливим розумом, раціональним мисленням і гарним почуттям гумору. Він дбав про близьких, любив музику, колекціонував вінілові платівки, грав на гітарі, багато читав, цікавився кіно, театром і подорожами, мав другий розряд із шахів. Понад усе цінував родину та Україну. У 2025 році став на захист держави від російського вторгнення, обороняв територіальну цілісність і суверенітет України на Північно-Слобожанському, Запорізькому та Дніпропетровському напрямках у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. В Олександра Дорошенка залишилися батьки, дружина, троє сестер, бабуся, тітка та родина.