У середу, 4 листопада, у Львові відбудеться прощання з трьома військовослужбовцями, які загинули, захищаючи Україну від російських окупантів. Місто попрощається з Олександром Кухлевським, Валентином Максимцем та Анатолієм Гуменним. Львівська мерія закликає мешканців та гостей міста долучитися до церемонії та утриматися в цей час від розважальних заходів.
Чин похорону розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Орієнтовно о 11:40 на площі Ринок проведуть загальноміську церемонію прощання.
Після церемонії Олександра Кухлевського поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна). Валентина Максимця спочине на Голосківському кладовищі, на полі №34-В, а Анатолія Гуменного — на Голосківському кладовищі, на полі №36-А.
Олександр Кухлевський (31.03.1989 — 12.05.2024) був львів’янином. Навчався у середній школі №23 Львова та приватному ліцеї «Відродження». Проходив строкову військову службу, працював експедитором у ПрАТ «Концерн Хлібпром». За спогадами рідних, він був товариським, життєрадісним і відповідальним, захоплювався спортом, зокрема футболом і брейкдансом, любив комп’ютерні ігри та цікавився технікою. З початком повномасштабного вторгнення став до лав оборони, воював на Південно-Слобожанському напрямку у складі 4-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ. У нього залишилися мати, дружина, брат, бабуся та інші рідні.
Валентин Максимець (12.08.1997 — 28.10.2026) також був львів’янином. Закінчив середню школу №54, навчався у Львівському вищому професійному училищі комп’ютерних технологій та будівництва, а також у Львівській філії Київського національного університету культури і мистецтв. Працював водієм і займався приватними пасажирськими перевезеннями. Рідні згадують його як добру, щиру, цілеспрямовану та відповідальну людину, яка професійно займалася страйкболом, захоплювалася скелелазінням і активним відпочинком. У 2026 році він став на захист України, воював на Північно-Слобожанському та Дніпропетровському напрямках у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. У Валентина Максимця залишилися батьки, дружина та родина.
Анатолій Гуменний (08.07.1966 — 01.11.2026) — львів’янин, який понад 23 роки присвятив військовій службі у Збройних Силах України. Навчався у середній школі №4 з поглибленим вивченням англійської мови, а згодом — у Ризькому вищому військовому авіаційному інженерному училищі. Брав участь у миротворчій місії ООН в Анголі. Рідні характеризують його як щиру, добру, товариську та оптимістичну людину, відповідальну й турботливу, віддану своїм переконанням і патріотичним цінностям. Захоплювався риболовлею, відпочинком на природі та збиранням грибів.
Він був учасником АТО, а з початком повномасштабного вторгнення продовжив службу, обороняючи Україну на Донецькому, Дніпропетровському та Південно-Слобожанському напрямках. Служив у складі Інтернаціонального легіону оборони України Сухопутних військ ЗСУ та 703-ї окремої бригади підтримки Інженерних військ ЗСУ. В Анатолія Гуменного залишилися дружина, син, донька та інші рідні.