Прикордонник Іван, родом із Львівщини, пройшов довгий шлях від професійного навчання та роботи за кордоном до служби у 7 прикордонному Карпатському загоні та участі в бойових діях на Донеччині.
Після закінчення школи у 2015 році він вступив до Червоноградського професійного гірничо-будівельного ліцею, де здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів та газозварника. Згодом певний час працював на будівництві в Італії, але повернувся в Україну, щоб пройти строкову службу в Національній гвардії України. Після завершення служби знову виїхав за кордон, однак думки про військову справу його не полишали.
У серпні 2020 року Іван остаточно повернувся в Україну та приєднався до 7 прикордонного Карпатського загону. Він пояснює, що саме під час строкової служби зрозумів, що військова професія йому близька. Ранок 24 лютого 2022 року прикордонник пам’ятає дуже добре: тоді він відпочивав удома перед зміною, коли отримав дзвінок із підрозділу з вимогою терміново прибути на службу.
У лютому 2025 року військовослужбовець вирушив на Донеччину, де у районі Серебрянського лісництва виконував бойові завдання. На позиціях він провів 93 доби. Найважчі бої, за його словами, розпочалися у травні, коли російські війська намагалися прорвати українську оборону. Підрозділ постійно перебував під артилерійськими обстрілами, а над позиціями цілодобово діяли ворожі безпілотники, які полювали на військових та їхні укриття.
Іван розповідає, що під час одного з обстрілів снаряд зруйнував бійницю, де перебували захисники, однак ніхто з них не зазнав поранень. Він згадує, що після удару вціліла іконка, біля якої вони молилися, і це сприйняв як диво. В іншому епізоді по ньому відпрацював ворожий дрон: військовий встиг лише побачити спалах, упав на землю, а побратими відтягнули його в безпечніше місце. Від уламків його захистили мішки з піском, що лежали поруч.
Попри постійні обстріли, загрозу з повітря та фізичне виснаження, Іван разом із побратимами продовжував утримувати позиції. Не менш важким для нього було тривале очікування зв’язку з рідними. Він особливо хвилювався за дружину та батьків і зізнається, що дуже не хотів підвести їх, адже перед від’їздом пообіцяв повернутися живим.
Наприкінці травня 2025 року Іван повернувся до служби у відділ прикордонної служби «Нісмичі». За стійкість та відвагу, проявлені під час бойових дій у 2025 році, його відзначили нагрудним знаком «За мужність в охороні державного кордону України» та відзнакою «Відмінний прикордонник». Військовослужбовець каже, що найважливішою для нього нагородою є можливість і надалі служити та бути корисним країні.
«Вірю і сподіваюся, що ми якнайшвидше переможемо ворога — іншого шляху в нас немає. Ми, українці, — одна велика родина, де кожен готовий підтримати іншого. Такий народ неможливо зламати»
Іван переконаний, що сила українського війська тримається на взаємній підтримці бійців, а сила народу — на згуртованості та готовності допомагати одне одному.