9 січня близько 12 години 30 хвилини, під час виконання бойового завдання в зоні АТО, на околиці селища Станиця Луганська (Луганська область) особовий склад батальйону оперативного призначення військової частини 3066 Північного ОТО потрапив у засідку, вчинену незаконним збройним формуванням. Під час бойового зіткнення атаку вдалося відбити. У ході бою героїчно загинули двоє та поранено 14 військовослужбовців.
Загинув наш земляк старший солдат резерву Лагно Роман Іванович старший кулеметник 2 роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення військової частини 3066 Північного ОТО.
Роман Іванович Лагно народився 19 липня 1977 року у селі Волиця Сокальського району в родині української інтелігенції роду Варваричів. З дитинства дідусь та бабуся вчили внука патріотизму та любові до Батьківщини. Роман закінчив Сокальську середню школу №2. Проживав у Сокалі. Працював на газокомпресорній станції.
З перших днів Революції Гідності Роман Лагно був на Майдані десятником 10 Сокальської сотні Самооборони. 18 лютого 2014 р. в бою з беркутівцями і тітушками отримав поранення в область лівого ока. На щастя, око вдалося врятувати. Після Майдану Роман пішов воювати в рядах Національної гвардії на східні кордони України, захищаючи її цілісність та суверенітет. Був справжнім патріотом…
12 січня зі Сходу до Сокаля привезли тіло Героя Романа Лагна. А вже наступного дня, 13 січня, мешканці району, міста зібралися біля батьківського будинку, де він мешкав, щоб провести його в останню дорогу. Ніхто не міг стримати сліз, плакали усі: батьки, син, брати, сестра, його бойові побратими, однокласники, однокурсники, сусіди, друзі, родичі і всі сокальчани. Він захищав нашу державу і на Майдані, і на війні, тож не дивно, що похоронна процесія була багаточисельною.
Під скорботну мелодію пісні "Плине кача…" та одноголосе "Герої не вмирають" тіло Романа винесли на подвір'я. Учні сокальських шкіл тримали вздовж доріжки синьожовті букети квітів. Сокальщина плакала за своїм Героєм. Сотні сокальчан з букетами квітів і тугою та болем у серці прийшли попрощатися з Українцем, який загинув за волю України. Не стало дорогого сина, найдорожчого татуся для одинадцятирічного сина Олексія, брата, внука, друга. Однієї миті рука москаля відібрала життя в патріота, який любив Україну. Він в серцях усіх, хто його знав, залишиться Героєм.
До опечаленої громади слово промовив о. Ярослав Кащук: "Нині плач і ридання по всій Україні, плачуть батько і мати, і не можна їх нічим втішити, бо не стало сина. В Різдвяні свята ми співаємо ангельську пісню: "Слава на висоті Богові, а на землі мир, в людях благовоління". Нам нині так бракує отого миру, його бажає кожна християнська душа. Бачимо, що світ не є спокійний, але потрібно доброї волі, сповняти християнські чесноти, жити побожним життям. А воля, як казав Шевченко: "там приспана…" Він загинув у свято Степана, цей великомученик прикраса Української церкви, так само Роман Герой не тільки для батьків і родини, а й для всієї Сокальщини! У цю жалібну хвилину ми обступили домовину воїна Романа і дякуємо йому за боротьбу за Україну. Дякуємо, що був патріотом. Нехай всемогутній Господь сотворить йому Вічную пам'ять".
Далі під жалобні звуки духового оркестру похоронна процесія попрямувала до кафедрального собору св. ап. Петра і Павла, де чотирнадцять священиків відправили панахиду за убієнним.
Жаль серцю, що передчасно, несподівано, нагло обірвалося молоде життя. Господь прийняв його душу до себе, навіть послав знак, що Роман Лагно був справжнім українцем, патріотом своєї Батьківщини: в день похорону Бог дав ясну сонячну, майже весняну погоду.
На цвинтарі, біля домовини, прощальне слово виголосив народний депутат України Михайло Бондар, який подякував батькам за виховання синапатріота. Голова Сокальської районної ради Ігор Дацюк пригадав дні, коли Роман Лагно був активним учасником Революції Гідності. На знак великої шани за загиблим Героєм цвинтарну тишу розбудив військовий салют. Під звуки Державного Гімну домовину з тілом Героя опустили в рідну землю…
Гнрої не вмирають, доки ми про них пам'ятаємо!
Нехай земля йому буде пухом!
Фоторепортаж Василя Сорочука і Ольги Дилин.
