Якось під час однієї розмови почула цікаву розповідь: пес врятував від неминучого розстрілу танкістів. Пригадався фільм "Чотири танкісти і собака". Щоправда, тоді дія відбувалась під час Другої світової війни, тепер у нинішні дні, в зоні АТО. А незабаром зустрілась із командиром цього танка Володимиром Трофимчуком з села Острів, який розповів про це детальніше. Його мобілізували до війська т. з. третьої хвилі. Відправили в навчальну частину "Десна", де до курсантів прибився безпородний пес, якого назвали Єнотом. Підгодовував його, а коли прийшов час їхати у військову частину забрав з собою.
Опинились під Маріуполем. Володимира призначили командиром танка, під його командуванням є два Олександри 50-річний механікводій та 30-річний навідникоператор. Танк дали новий, який раніше був призначений на продаж в Африку, всі написи в ньому французькою мовою. Але оскільки Володимир замолоду служив танкістом в Німеччині, то міг із закритими очима керувати ним, чого не скажеш про його підопічних.
Видали нам форму, бронежилет, каску і поїхали. Стали в полі, за двадцять кілометрів від Маріуполя. Щодня по нас лупили "Гради", розповів Володимир Трофимчук. Боєприпаси є, чекали команди "вперед", але її не було. Натомість отримали команду тримати оборону. Маріупольці, які вже зрозуміли наміри східного "брата", привозили харчі і просили: хлопці, не дайте пройти, розлізтися цій погані по Україні.
Якось ми сиділи в танку. Раптом почув гавкіт Єнота, але не звернув на нього уваги. Пес бігав кругами, а тоді кидався до бліндажа. Чого йому треба, недавно нагодував його салом, подумав. А Єнот не вгавав. Нарешті заскочив у танк і став тягнути мене за рукав. Виліз, за мною хлопці, пішли в бліндаж, думали там щось побачимо. І тут почали бити "Гради". Заскакує наш майор, блідий, аж зелений і каже: слава Богу, живі! Я на нього дивлюсь. А він мені: ти танк свій бачив? Виглянув я і аж присів: башня і пушка лежать за чотири метри, весь корпус розбитий. Оце так Єнот!
Наші танкісти не тільки оборону тримають, але й добре б'ють ворога. Пан Володимир розповів як вони захопили російський танк і два тижні їздили по ворожому тилу, захоплюючи зброю, аж поки танк не підбили. А ще був цікавий випадок з ним. Якось увечері по наших били "Гради". Стояли далеко, далі як за вісім кілометрів. Розізлили його, вирішив збити. Командир блокпоста посміювався, мовляв, задалеко, не зіб'єш. А він таки зробив правильний розрахунок і збив! Тоді ще хлопці довго дивувалися, адже дальнобійність танка до 5 кілометрів.
Настрій у танкістів бойовий, підкреслив п. Володимир, і якби дали відповідну команду, то ворог втікав би подалі. А так доводиться стояти на місці. Живуть у бліндажах, які обігрівають буржуйками; завдяки волонтерам, які приїжджають із Дніпропетровська, Хмельницька, Запоріжжя, забезпечені харчами, одягом, ліками, які дуже потрібні, бо тільки за останні місяці мали шістьох поранених. Щоправда, більшість з них відправили в Харків. За сигаретами та всім іншим необхідним посилають КРАЗ у Маріуполь. Стріляючи по ворогу, наші вояки особливо гостро відчувають, що позаду них рідні домівки, вся Україна, яку необхідно захистити.
Декілька днів, проведених вдома, дали Володимиру Трофимчуку та його механіку і оператору новий заряд бадьорості і сили. 1 січня вони прибули в Київ, по новий танк, і знову поїхали на передову, бити ворога, який зазіхає на незалежність і суверенність нашої держави. Як казав п. Володимир, вони б його швидко змели і вигнали з України, якби їм це дозволили. Та все ж хочеться вірити, що у цьому році проженемо агресорів з рідної землі, а наші хлопці, живі і здорові, повернуться в рідні домівки, до своїх сімей. Недаремно ж у кожній церкві, у кожному домі нині моляться за мир в Україні.
Валентина БЛУДОВА.
Фото автора.
