У середу, 21 серпня, Львів попрощається з шістьма військовослужбовцями. Мирослав Мартинюк, Віталій Половенко, Едуард Сидоренко, Володимир Войтковський, Костянтин Покровський, Андрій Вербицький загинули від рук російських окупантів, захищаючи Україну.
Мерія закликає мешканців долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від проведення розважальних заходів та святкувань.
Чин похорону захисників Мирослава Мартинюка, Віталія Половенка і Едуарда Сидоренка розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, об 11:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок. Поховають воїнів на Личаківському кладовищі.
Чин похорону захисників Володимира Войтковського і Костянтина Покровського розпочнеться о 14:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, о 14:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок. Поховають воїнів на Личаківському кладовищі.
Чин похорону захисника Андрія Вербицького розпочнеться о 14:00 у церкві свв. апп. Петра і Павла на вул. Лукасевича, 15 (Рясне). Поховають воїна на Ряснянському кладовищі.
Біографічні довідки захисників
Мирослав Мартинюк (09.12.1982-30.07.2024) Львівʼянин.
Навчався у Ліцеї №51 імені Івана Франка Львівської міської ради. Згодом здобув вищу юридичну освіту.
Впродовж певного часу працював слідчим в органах внутрішніх справ. Згодом підписав контракт із Державною прикордонною службою України. У вільний час обожнював активний відпочинок на природі, захоплювався автомобілями.
Проходив військову службу спершу у лавах 7-го прикордонного Карпатського загону. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації, після проходження навчань за кордоном, виконував бойові завдання із захисту суверенітету та незалежності держави у складі 3-го прикордонного Луганського загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Боровся із окупантами на території Донеччини, під час служби отримав звання «лейтенант».
У Мирослава Мартинюка залишилися мама, дружина, двоє дітей, брат та дружина брата.
Віталій Половенко (05.09.1997-07.08.2024) Львівʼянин.
Навчався у Закладі загальної середньої освіти №87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець. Здобув освіту у Середньому професійно-технічному училищі № 18 м. Львова (сьогодні – Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище торгівлі та сфери послуг»). Після завершення навчання протягом певного періоду працював за спеціальністю.
Проходив військову службу в Полтаві. Впродовж 2018-2021 років виконував бойові завдання у зоні проведення операції Обʼєднаних сил у складі військ артилерії.
Повернувшись, працював у сфері кулінарії.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації спершу стояв на обороні Скнилівського аеродрому. Надалі боровся із загарбниками на Харківщині, Сумщині та Донеччині у лавах 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
У Віталія Половенка залишилися дві бабусі, батьки та сестра.
Едуард Сидоренко (03.01.1985-14.08.2024) Уродженець селища Білогорівка Луганської області.
Навчався у Білогорівському ліцеї Сєвєродонецького району Луганської області. Здобув освіту у Лисичанському гірничо-індустріальному фаховому коледжі. Після завершення навчання працював шахтарем.
Із 2015 року виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації родина Едуарда Сидоренка переїхала до Львова. Тут він захищав державу від загарбників. Виконував завдання із захисту незалежності та територіальної цілісності Батьківщини на Донеччині у лавах 111-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Схід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України. За сумлінне виконання обов’язку перед державою був нагороджений численними відзнаками.
У Едуарда Сидоренка залишилися дружина та троє дітей.
Володимир Войтковський (23.08.1988-15.08.2024) Уродженець міста Сокаль Львівської області. Згодом його родина переїхала на Харківщину.
Навчався у Комунальному закладі «Братеницька гімназія Харківської області. Після завершення навчання проходив військову службу у лавах внутрішніх військ.
Працював у сфері надання послуг з охорони власності, у вільний час захоплювався рибальством. За словами родини, був надзвичайно «спокійним, щирим та добрим».
У 2020 році родина Володимира Войтковського повернулася на Львівщину.
Із перших місяців повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист держави від окупантів. Боронив Україну у складі 704-го окремого полку радіаційного, хімічного, біологічного захисту Сухопутних військ Збройних Сил України. Брав участь у звільненні Херсонщини, боровся із окупантами на Донецькому напрямку. Попри отримане поранення, повернувся на фронт. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками.
У Володимира Войтковського залишилися батьки, дружина, донька та два брати.
Костянтин Покровський (19.01.1979-16.08.2024) Львів’янин.
Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 48 міста Львова. Одразу після закінчення навчання почав працювати на заводі телевізійної техніки «Електрон».
Впродовж останнього періоду займався ремонтом комп’ютерів та встановленням програмного забезпечення. Обожнював свою справу. Також захоплювався футболом, брав активну участь у футбольних змаганнях серед сусідів. За словами близьких, був дуже доброю та справедливою людиною.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації, попри звільнення з військової служби, за власним бажанням став на захист держави від загарбників. Боронив державу на Харківщині у складі мінометної батареї військової частини А4951. Користувався великою повагою серед своїх побратимів.
У Костянтина Покровського залишилися батьки та сестра.
Андрій Вербицький (29.09.1984-13.08.2024) Львів’янин.
Навчався у Ліцеї №94 Львівської міської ради. Закінчив Львівське професійно-технічне училище №12 (сьогодні – Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне художнє училище»).
Працював у будівельній сфері, займався ремонтними роботами. У вільний час захоплювався рибальством, грибництвом, обожнював прогулянки в лісі. За словами родини, був “дуже впертим, рішучим та особливо цінував своїх близьких”.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на оборону держави від окупантів. Захищав суверенітет та незалежність України у лавах 3-ї батальйонно-тактичної групи 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Виконував завдання на Харківщині та Сумщині.
У Андрія Вербицького залишилися мама, дружина та троє дітей.