З дитячих літ, як тільки навчився читати, завжди цікавився життям і діяльністю історичних особистостей. Великий Українець, Іван Мазепа серед них. У школі історичка розповідала, що він "мерзота", "класичний зрадник", "махровий націоналіст" і т. д., і т. п. Поза класом розмовляла російською. І зараз чується: "Тішє, дєці, нє шумітє, прєкрацітє разгавор". Я вже навчався у п’ятому класі, коли помер Сталін. Дивно було дивитися на її гірки сльози. І учнів змушувала плакати, проте чомусь не плакалось. Багато розповідав мені про Мазепу, Хмельницького та інших, начитаний сусід, інвалід війни, син якого навчався у Львівській політехніці. Безперечно, інформацію про них почерпнув від нього.
Пригадую, сусід казав, що Мазепа своїм багатством ділився з бідними, а ці он ходять нишпорять, останнє забирають…
На черговому засіданні літературномистецького об’єднання "Колос" обговорювались життя і діяльність Мазепи. Тому і нахлинули ці спогади. Не йде із голови публікація в якійсь київській газеті під назвою "Ім’я епохи Сталін" зі схвальними цитатами "кращих умів епохи" Ромена Ролана, Анрі Барбюса, Ліона Фейтвангера, адже потужна сталінська пропаганда уміла замилювати очі світовій спільноті. Ці кращі уми не бачили ні ГУЛагів, ні вимираючих від голоду сіл, не відали про моє голодне, голе і босе дитинство. Добре пам’ятаю 1947 рік, коли сталінські посіпаки ходили по обійстю і всюди штрикали шомполами, навіть гній, шукали збіжжя, та забрали останню торбину проса. А сім’я семеро дрібних діточок! Створювались колгоспи, тож забрали двоє коней, корову, плуг, борони. Батько заробить у колгоспі пуддва зерна за рік та й принесе на плечах. При цьому вимагали підписатись на позику, коли у хаті ні копійки; давай молоко, м’ясо, масло, яйця. Сам носив за п’ять кілометрів до райцентру здавати останніх курей на м’ясо, молоко до молочарні. Як не наказувала мати не чіпати його, проте не втримаюсь і трішки надіп’ю…
Ось таким жахливим чином впроваджував хвалену радянську індустріалізацію Сталін відбирав від рота дітей останні крихти. І нині обурює, що зарозумілі представники п’ятої колони, комуністи дивляться на історію України зашореними очима, як вчили їх московські підручники та комуністична ідеологія перекручувати, оббріхувати, поливати брудом справжніх Героїв.
Богдан Хмельницький уклав союз із Москвою на правах рівної держави. Проте вона почала дивитися на Україну, як на свою провінцію і все робила для того, аби знищити в українців дух самостійності, прагнення волі і свободи та перетворити їх на рабів. Рік за роком, крок за кроком Москва забирає в свої руки всю владу і обертає нашу державу на малоросійську губернію. Зникло саме слово "Україна", витавровується її мова запанувало суцільне безправ’я. Хмельницький скоро зрозумів: договір демократичної України з самодержавною Росією аж ніяк добра не принесе. Люд козацький, Військо Запорізьке з болем нарікали, що самі собі ноги спутали, і під ярмом московським довічно доведеться стогнати.
Через 30 років, по смерті Хмельницького, при гетьманові Мазепі, почали проростати паростки невдоволення, з’являтися сплески протестів. За понад 12 літ вірної і чесної служби Петру I куди тільки не ходив важкими походами Мазепа зі своїми полками. На Україні голод, люди їдять хліб з половою і лободою, а Петро гонить козаків воювати з татарами під Очаків, Азов, Перекоп сіялися трупи козаків, простих людей від воєн, податків і поборів. Наказав гетьману знову готуватися до війни зі Швецією. Козаки вельми незадоволені: козацтво гине і міліє, а за важку службу нема ніякої дяки. Куди ж тратиться їх сила, куди гатять народне багатство? Замість того, щоб будувати міць України, розбудовується велика Росія. Кров ллють, залишаючи дітям рабство і руїну…
Не перелічити усі ті кривди, які терпіли козаки і простий люд від Москви. Край свавілля і беззаконня приніс для України жорстокі потоптування всіх людських прав гірко і солоно було від царського "благодєнствія". Остаточно настав кінець сякійтакій автономії…
Доводилось читати твердження московських істориків, що, мовляв, Мазепа зраджував усіх, кому служив: польському королю, гетьманам Дорошенку і Самойловичу, князю Голіцину. Дивуєшся, як вони безсоромно і брехливо перекручують історичні факти. Стверджували, що нібито Мазепа послав до Петра полковника Апостола із проханням повернути йому гетьманство, а за це обіцяв передати в царські руки шведського короля Карла та його генералів. Якби це було так, то король не супроводжував би Мазепу: попереду їхали швецькі трубачі, поряд з катафалком, оббитим червоним оксамитом, який везли шестеро білих коней, їхав Карл… Навіщо дотримуватися історичної правди зрадник і край.
Ці ж історики завжди змальовували Мазепу як себелюбця, ніби заради користі зрадив Петрові. Однак себелюбці так близько до серця не беруть страждання народу. Уже 70річним, майже старцем, гетьман казав, що має все: і славу, і маєтки, і гроші, мовляв, мені нічого не треба, вже однією ногою в могилі стою. Маю лише одне спрагле бажання позбавити од гноблення мій народ. Цар московський і король шведський заповзялися воювати, а все лихо дістанеться Україні. Адже війна точитиметься на її землі, тож треба думати про себе. Якщо король поб’є царя, то віддасть Україну назад полякам, бо польський король шведський ставленик. Якщо подужає цар, буде ще гірше, бо він зневажав договір з Хмельницьким, мучить українців лютими муками, вважає всю українську націю бидлом. Як представник цієї нації найвищого рангу, як її патріот, гетьман не міг бути на його стороні. Козаки навіть відмовлялися присягати Петру і погрожували, що підуть на Батурин і вб’ють Мазепу, якщо тягнутиме руку за царем. Гетьман не хотів ні з ким воювати, а прагнув берегти кордони України, її землю, народ. Частина військової старшини незалежно від гетьмана прийняла рішення настав час звільнення України. Перша спроба переговорів з Мазепою показала і гетьман за те ж саме. Вони дали клятву один перед одним, заприсяглися відстоювати святу ідею до кінця. Але не судилося. Ось чому пішов Мазепа проти Петра.
Деспот Меншиков зверхньо ставився до гетьмана, адже цар наказав Мазепі бути під його рукою. Без його відома одноосібно приймав владні рішення. Гетьман з жалем говорив: от, мовляв, чого я діждався на старості літ за вірну службу бути під командою такої нікчеми. Що це чудовисько зробило з Батурином! Не тільки захисниківкозаків колов, рубав, стинав голови, а й всіх, хто був у місті жінок, старих, дітей, навіть немовлят. •Увесь Батурин був пограбований, розорений і спалений. Трупи і трупи по місту, пливли на дошках, на плотахшибеницях по річці Сейм, як наглядний засіб застереження і науки для інших. Європа здригнулася від звірячих діянь московітів. Полеглих Меншиков заборонив хоронити голодні собаки гризли трупи, круки клювали… Відтоді мова українська мужицька, "Україна" заборонене слово, її багатства власність великоросів, та й кістки українців, на яких Петро побудував свою столицю, також була їх власністю…
Роман КРИКУН.
м. Сокаль.