Вірші Тараса Шевченка єднають українців, бо вони про простих людей та їх долю, патріотизм та про боротьбу за волю проти гнобителів. Мабуть, через те його люблять і шанують, а герої багатьох поколінь з його полум'яними рядками на вустах піднімаються на барикади. Хто ж він? Поет, пророк, провідник… А може, просто вірний син українського народу, який вклав у свої вірші душу? І вони стали безсмертними. Ось що думають з цього приводу мешканці Сокальщини.
Юрій КЛЕПАК (м. Белз):
– Українці вдома мають "Кобзар", і, напевно, не один. Думаю, що кожен з нас знає напам'ять його "Заповіт", а дехто може процитувати не один з уривків його творів. Та вважаю, що не треба з нікого робити ідола. Шевченка знають усі: від малого до великого, бо він Пророк для українського народу. Його полум'яні рядки брали і беруть за живе, кличуть до боротьби за волю та кращу долю. Кобзар прославив Україну та український народ на весь світ. Однак не треба молитися на нього, бо він лише поет, співець народу, яких і посилає Господь Бог, щоб підтримати його духовно.
Ганна ГАВРИЛІВ (м. Червоноград):
– З творчістю Тараса Шевченка познайомилася у дитячому садочку. Згодом значно глибше ми вивчали твори Кобзаря у школі. Коли народжувала сина, чоловік привіз мені в пологовий будинок "Кобзар". Згодом читала синові "Сон" і "Гайдамаки". Які з улюблених творів можу продекламувати? Найперше мені приходять на пам'ять рядки: "Реве та стогне Дніпр широкий,// Сердитий вітер завива,// Додолу верби гне високі,// Горами хвилю підійма".
Тарас Григорович Шевченко був першим, хто оспівав просту жінку-матір, її нелегку долю. Хто з нас не зачитувався його "Наймичкою", "Причинною", "Тополею", не плакав над нелегкою долею героїнь… А за тими образами стояла Україна, яку намагалися розірвати, сплюндрувати і взяти у рабство. Цілому світу відомі його "Гайдамаки". Чомусь так склалася історія України, що українці завжди були підневільні й боролися за волю та визволення від ярма та поневолювачів. Адже ми були під Австрією, Угорщиною і Польщею… І в Радянському Союзі не були вільними, поки Україна не виборола свою незалежність ціною крові багатьох патріотів.
Шевченко завжди прагнув волі, вільної України. Це були його мрії. Про це, думаю, мріє і кожен українець: "І на оновленій землі// Врага не буде, супостата,// А буде син, і буде мати,// І будуть люде на землі". Просто у кожного з нас є різне бачення вільної України. Ми зараз потребуємо, щоб кожна людина не тільки могла розмовляти рідною мовою, мала роботу і достойно заробляла, але й почувала себе захищеною та вільною у суспільстві, щоб з гордістю могла сказати: "Я – українка чи українець". Тому у нас і відбулася Революція Гідності
Ольга ДУМИЧ (с. Двірці):
– Хоч у школі не дуже добре вчилася, пам'ятаю і можу прочитати на пам'ять "Заповіт", "Мені тринадцятий минало", "Садок вишневий коло хати". Вони мелодійні й мають глибокий зміст, через що й легко запам'ятовуються. Вони закарбувалися мені зі шкільних років на все життя. Шевченко для українського народу є більше, ніж поет, він – Пророк, все що сказав у віршах, – збувається..
Віра РУДА (м. Червоноград):
– Дуже люблю Шевченка, читаю "Кобзар" щотижня, бо у мене в душі є така потреба. Відкриваю його на будь-якій сторінці, читаю і осмислюю. Ще саджу біля себе дитину і вчу її віршів Шевченка. Мені подобається це читання. У віршах є патріотичне спрямування, глибокий зміст. Якщо прочитати, вдуматися, то можна сказати, що він описав те, що нині відбувається на політичному олімпі у нашій державі. Все сходиться. Я не політик, але за ті роки, що Україна була незалежною, на мою думку, для народу не було нічого зроблено. Хіба для вибраних. У мене вдома завжди шанували Шевченка і бережно ставились до його "Кобзаря". У мами в селі є старенька книжка, яка їй дісталася у спадок від її неньки. Вона її шанує і береже, як найбільший скарб.
Світлана ВЕКЛИН (с. Хоробрів), Ольга НОВОСАД (с. Перетоки):
– Тарас Шевченко для нас є пророком, бо все, що писав у творах, збулося. Він закликав: "Борітеся й поборете". І так нині сталось. Він – провідник нації, який не боявся висловлювати свою думку, за це його віддали у солдати. Поет захищав словом простих людей, боровся проти панщини, московщини, відкрито засуджував панів та царизм.
У кожного з нас у хаті був і є "Кобзар", який ми читали і перечитували не раз. Найбільше запам'яталися твори "Наймичка", "Катерина", "Мені тринадцятий минало", "Заповіт"… Всі вони беруть за серце, бо поет любив Україну, рідний край, тож через слово виливав свою любов та тугу. Тому ці рядки легко закарбовуються у душі. Чимало його віршів стали піснями, які знають і співають люди різного віку. До того ж, цілий світ знає Шевченка, а через нього й Україну. Він – титанічна постать для нашого народу, єднає усіх, хто любить українське слово та рідну землю.
Записала Любов ПУЗИЧ.