Колись в українських родинах була традиція: звертатися до батьків з пошаною і на «Ви». Однак з плином часу все минає та змінюється. Тепер все частіше чуємо, як діти звертаються до неньки чи тата, а то й бабусь та дідусів на «Ти». Ми уже звикли і не надаємо цьому значення. Однак людей старшого покоління це хвилює. Мовляв, що це за панібратство з батьками. Натомість молодші за віком кажуть, що «Ви» їх віддаляє, бо їм здається, що воно ставить бар’єр між двома найріднішими, найближчими людьми, а коли на «Ти», то стосунки простіші і нема так званої суворої сімейної субординації. На що їм заперечують прихильники традиційного виховання.
А як Ви звертаєтесь до батьків і вчите своїх дітей?– запитала у декількох матерів та дочок. І ось, що почула:
Ірина МАРЦИНЮК, жителька м. Сокаль:
– У нас в родині було заведено, що до мами треба звертатися на «Ви», так само і чоловік говорить на «Ви». Раніше я не хотіла, щоб мої діти казали мені «Ви». І старший син говорить «Ти». Мені здавалося, що так він буде до мене ближче. Ми ж до Бога звертаємося на «Ти»: «отче наш, Ти, що єси», то чому до батьків на «Ви». Але він виріс, і мені дуже неприємно, коли він мені «тикає». Тепер зрозуміла, що це була помилка. Тож молодшу доньку навчила звертатися до мене на «Ви».
Надія БЕЛЬМЕГА, жителька м. Сокаль.
– До батьків, старших людей і незнайомих треба було звертатися на «Ви». Так ми, діти, виявляли свою пошану до батькаматері. І вважаю, що діти до батьків мають звертатися на «Ви» – це вияв поваги. Хоча мої внуки і діти звертаються на «Ти». Я їх так навчила, бо ми жили у великому місті в центральній Україні. На Західній Україні свої звичаї, тут переважно звертаються до матері і батька на «Ви». У мене дві сестри живуть в Росії. Нещодавно приїжджали в гості до мене. Їхні діти звертаються до батьків теж на «Ви». На мою думку, це більший вияв поваги до мами, тата, рідних. Мені це подобається. Вважаю, що до людей старшого віку потрібно звертатися з повагою.
Марія КАЩУК, жителька с. Скоморохи:
– Колись на Західній Україні до батьків зверталися лише на «Ви». Така була традиція і звичай. Це означало, що діти шанують батьків. Так я виховувала й своїх синів. Вони казали мені «Ви». Тепер куди й ділася українська ментальність? Всі спішать запозичити щось із Заходу. Навіть не задумуються, чи воно добре. Там і до батьків, і до чужих кажуть «Ти». Це для них норма. Не можна сказати, що вони не виховані, просто на Заході так прийнято. А наше молоде покоління намагається запозичити багато чого у них. Мої внуки звертаються до мене на «Ви», а до мами на «Ти». Якось зробила зауваження невістці, а вона каже, що ще молода і не хоче, щоб їй діти «викали», щоб між ними виникав бар’єр, – вона ж їм не чужа.
Мені ж подобаються українські звичаї та традиції, де вважалося, що через звернення до батьків на «Ви» дитину з дитинства навчали, що батько і мати – найшанованіші люди. І це добре. Хоча розумію, що від того, як дитина звертатиметься до неньки на «Ви» чи на «Ти», вона не стане ближчою чи поважатиме менше. Дітей потрібно виховувати в любові та довірі.
Світлана ГРИЦЮК, жителька м. Сокаль:
– Колись у дитинстві і навіть у юності зверталася до мами на «Ви». Тепер ми з нею на «Ти». Просто раніше були у різних вікових категоріях: вона – доросла, а я – дитина. Тепер, коли подорослішала, мама для мене стала ще ріднішою, ближчою. Вона – моя подруга, якій можна все розповісти. Ближчої людини у мене немає. Може, це і не правильно – звертатися до мами на «Ти», але так мені простіше у спілкуванні. «Ти» – ми говоримо лише рідним людям та подругам. Хіба не так? І не думаю, що це звернення заважає з пошаною ставитись до мами, любити її і поважати. Адже не раз чуємо, що син чи донька звертаються до матері на «Ви», але з тим своїм «Ви» можуть такого мамі наговорити, що я б ніколи в житті собі такого не дозволила. Бо оте «Ви», чи «Ти» з роками вимовляється просто механічно і до самого ставлення, чи якоїсь більшої чи меншої поваги до батьків стосунку не має.
Багато років працювала за кордоном. Там прийнято говорити батькам «Ти», навіть невістка чи зять звертаються до свекрухи чи тещі – просто по імені й на «Ти». Воно звучить дивно, але якщо їм так комфортно, то чому би й ні? Це для них норма поведінки і вони не звертають на це уваги. Головне, щоб діти любили і шанували батьків.
Юлія ГЛУШКО, жителька с. Тартаків:
– У нашій родині від покоління до покоління зверталися до батькаматері на «Ви». Так колись вони вчили мене, так я навчила своїх дітей. У спілкуванні з батьками, вважаю, має бути повага і межа вседозволеності. На мою думку, мама не є товаришкою і до неї треба звертатися з повагою. Адже ненька – дарувала нам життя, і вже тим заслужила на любов, повагу й шану від нас.
Надія КАЛЬМУК, жителька с. Горбків:
– У кожної сім’ї свої традиції. У нас вдома зверталися до батьків на «Ви». Так нині мені кажуть діти і внуки. А звертання на «Ви», на мою думку, це один зі способів навчити дитину виявляти повагу до батьків, дідусів та бабусь. Ще коли діти малі і «тикають» матері, це не так помітно. А коли стають вже дорослими, звучить не вельми привабливо.
Ірина БІГУН, жителька м. Червоноград:
– «Ви», на мою думку, не обов’язково свідчить про велику повагу, а скоріше про якийсь бар’єр, віддаленість. Я з мамою на «Ти», і стосунки у нас дуже дружні. Дехто з подруг навіть подоброму заздрить, бо не можуть довіритися неньці. А сімейні традиції іноді варто ламати, як це зробила моя мама. Вона розмовляла з своїми батьками на «Ви» і це не дозволяло їй відчувати близькість з рідними людьми, воно тримало дистанцію. Тож уже мене вчила звертатися на «Ти». Каже, що вона так почувається молодшою. У мене є син, і я його вчу говорити мені «Ти». На «Ти» він говорить й до прабабусі. Їй це не подобається, і вона щоразу робить йому зауваження, що треба казати старшим «Ви». На що шестирічний хлопчик відповідає: «А Ти що мені чужа? Я ж Тебе люблю». Вважаю, що повага не залежить від того чи «Ти» чи «Ви». Хочу, щоб ми з мамою були рівними, щоб нічого нам не заважало розмовляти, а оте «Ви» мені «ріже» слух.
Марія ДУКАЧ, жителька с. Острів:
– Я мамі з татом говорила «Ви», бо у нас так вдома було завжди. І досі мама каже: «Тато мій казали, що так має бути», або «Це мені мама розказували». Оце «Ви» тримало мене від мами і тата на віддалі, не дозволяло говорити те, що думаю і коли хочу. І це мені не подобалося. Натомість бачила в родинах подруг та однокласників зовсім інше ставлення: товариське, дружнє, довірливе. Щиро заздрила їм, що вони з мамою на «Ти», як подружки. Мені здавалося, що вони значно ближчі зі своїми батьками, ніж я. Соромилася мамі щось розповісти чи запитати поради, і вона не була щира та відкрита зі мною. Між нами існував бар’єр. Тож коли народила доньку, вирішила, що ми з нею спілкуватимемося тільки на «Ти». І рада, що так тоді вирішила, бо у мене нема кращої подружки. Вона мені може розповісти все.
Сім’я – це найрідніше й найдорожче, що у нас є. Ми ж звертаємося до Бога і Матері Божої на «Ти», просимо у них заступництва. Чому ж тоді маємо говорити мамі й татові «Ви»? Що з того, що у сім’ї батькам «викають», коли п’ють, ображають стареньких батьків, б’ють їх. «Ви» у них лише на тверезу голову, а на п’яну – матюки, стусани та все, що хочеш.
Марія ВЛАДИКА, жителька с. Реклинець:
– Не думаю, що звертання на «Ти» – це вияв неповаги, а на «Ви», навпаки, великої поваги. Все залежить від дитини, від батьків і від стосунків в сім’ї. І це справді не впливає на повагу. Особисто чула, як діти, звертаючись до батьків на «Ви», ображали їх. В іншої знайомої взагалі цікаво: діти до мами звертаються «Ти», а до тата «Ви». Щодо мене, то і я, і чоловік звертаємось до своїх матусь «Ти». І своїх доньок теж навчили, щоб до нас звертатися на «Ти». Ми найрідніші для них люди. Просто хочу, щоб ми з ними, в першу чергу, були друзями.
* * *
Думки у наших читачів суперечливі. Зрозуміло, що звертання до батьків на «Ти» чи на «Ви» – жодним чином не є мірилом поваги, любові, близькості. Однак цікаво, а що думають щодо вживання звертання «Ти» чи «Ви» священики. Свою думку з цього приводу висловив священик Володимир Жарський, настоятель церкви Вознесіння Господнього УПАЦ в м. Сокаль: «В десяти заповідях Божих міститься норматив відносин між людиною і Богом – у перших трьох; у решті семи – між людиною і ближнім. Зокрема, у четвертій сказано: «Шануй батька й матір твоїх, щоб тобі добре було і щоб довго ти прожив на землі». Вона є перша з семи, що стосуються нормативу відносин між людьми. Ці сім заповідей плекають у кожному з нас любов до ближнього. І початком любові до ближніх є саме ця – четверта заповідь. Адже почуття любові кожна людина плекає в собі ще з лона матері своєї. І хоча джерелом любові є Господь, Бог наш, – дитина вчиться тієї любові через посередництво своїх батьків, які, на той час, заміняють для неї Бога, правдиве джерело любові. Ми ж, як діти, зобов`язані цією заповіддю віддавати батькам належну їм шану і повагу, послух і любов, за їхню співдію з Творцем у творенні життя. І звертатися до батьків з великою приємністю і з повагою і тільки на «Ви», і не інакше. Це золоте правило. Під час служби в армії, мені довелося побачити як живуть мусульмани, спілкуватися з ними. Хотів би зазначити, що вони з надзвичайною повагою та пошаною ставляться до батьків. Ті для них – святе. З пошаною вони ставляться й до старших за віком людей. Вони не розпочинають обід без батька. І коли він став зза столу, всі мають встати також. Їхні родини багатодітні. Молодші діти слухають старших за віком своїх братів і ті можуть їм давати роботу. Це є повага до старших. У Святому письмі сказано: шануй старця, його сивину та мудрість. Це є святий обов’язок».
У цьому питанні психологи акцентують увагу на тому, що у виборі звертання «Ви» чи «Ти» до рідних людей кожен вирішує, керуючись власним пережитим досвідом спілкування в сім’ї. Швидше за все мама вибере звертання «Ти» – якщо вона до своїх батьків на «Ти», або до своїх батьків на «Ви», якщо відчуває щодо них дистанцію і хотіла б цього уникнути з власними дітьми.
А як на мене – це питання вибору кожної мами та дитини, бо головне, щоб у родині між дітьми та батьками була любов, довіра, повага, теплота та душевність у стосунках. Повага до батьків буде в дитини залежно від того, як ми її виховаємо, які принципи вкладемо в серце, а не від зовнішніх проявів – «Ти», «Ви»… Головне, щоб ці слова були сказані з любов’ю та пошаною.
Записала Любов ПУЗИЧ.