У новорічну ніч у Сокалі знову бахкали салюти… Ех, коротка пам'ять людська! Скільки разів у Новому Завіті купались у кривавих ріках і завжди забували… І в новорічну ніч забули, які ріки крові пролились у війні, що стала для багатьох українців агонією. У нинішньому бурхливому світі, де сильніший пожирає слабшого, ця кривава сутність всепоїдання вимагає від кожного з нас кришталевої чесності та порядності, гідності та милосердя. І, напевно, сaме у тому полягає суть людського існування – у сьогоденні буднів неоголошеної війни вирятувати душу від гріха і наблизити такий довгоочікуваний мир в єдиній Україні! Без сумніву, у новорічну ніч чимало українців загадали сповнення цього найзаповітнішого бажання – голубого неба, сонця та спокою усім вкраїнським родинам. І щоб влітку покалічені танками поля східних ланів нашої Батьківщини знову заколосились пшеницею, а це новорічне віншування «Сійся, родися, жито-пшениця і всяка пашниця!» збулось нівроку у всіх куточках України!..
Безперечно, Новий рік чи не найулюбленіше українцями свято, хоча його і нема в церковному календарі. Але для багатьох з нас – це та віха в житті, коли ми прощаємось зі старим і споглядаємо в рік новий з надією на краще буття. І погодьтесь, просто радіти зміні цифр було б не логічно. Думаю, кожен християнин розуміє і духовний зміст новолітування, про яке писав святитель Іоанн Златоуст: «Якщо ти хочеш отримати користь від початку нових місяців року, то чини так: по завершенні року подякуй Богові, що Він зберіг тебе до сьогодення; сокрушись своїм серцем, полічи час життя і скажи собі сам: дні біжать і минають, роки закінчуються, багато шляху вже пройдено, але що зробили доброго?» Ці дивовижні слова Святого примушують задуматись і усвідомити, що все і хороше, і погане залежить від нас самих. І нема жодної потреби в тому, щоб мавпувати когось та догоджувати «вогняній» мавпі, щоб рік був успішним…
Задумайтесь, чи здатна новорічна ніч замінити собою прихід Спасителя? Весь різдвяний піст ми готуємося до цієї прекрасної зустрічі з Богом, але декому бракує всетаки розуму не відчути усієї духовної величі новолітування. Це чи не єдиний день, коли країна слухає промову Президента та під Гімн України переступає умовний поріг нового року, згадуючи насамперед тих, завдяки кому і відбулась ця зустріч в колі родини… І думаю, вже давно пора відмовитись від цієї роками усталеної помпезності святкування, мовляв, як проведеш, так і зустрінеш. І Новий рік – це аж ніяк не феєрверки та салюти, бо є свято набагато значиміше – Різдво… Це спокій та умиротворення, надія та любов, тепло та світло Вифлеємської зірки, це тиха радість народження Богочоловіка заради нашого спасіння. І як важливо нині усвідомити, що є ті, хто на східному кордоні оберігають цей спокій, ті, без кого свято було б не можливе. І чи варте це новорічне застілля таких витрат: на пиятику, обжерливість та салюти до ранку? Слушною порадою Нового Завіту апостол Павло промовляє до нас: «Тому святкуймо не зі старою закваскою, не із закваскою злоби та лукавства, а з опрісноками чистоти й істини».
На жаль, сумна статистика і цієї новорічної ночі не забарилась. Назар Галюк, боєць 24-го батальйону «Айдар», перший Герой, що віддав своє життя за свободу і незалежність України 2016-го. Ворожа снайперська пуля біля Горлівки обірвала життя молодого парубка із Хмельниччини. Загалом першого дня нового року ворог аж 42 рази порушив режим тиші на Донбасі! І навіть після опівночі бойовики, не задумуючись, стріляли по позиціям українських військових!
А в цей час деякі із доморощених «патріотів» запускали салюти та феєрверки. І ледь не до ранку було чутно з усіх звідусіль, як сокальчани стрічали Новий рік. «Цього року як ніколи. Хоча просили, влада видавала розпорядження, закликали до совісті», – озвучив свій коментар у Фейсбуці голова Сокальської районної ради Микола Пасько. До свідомості українців апелювали і ветерани АТО, які закликали у дні свят на мирних територіях України відмовитись від піротехніки. Але і в Києві, і в Сокалі, і в багатьох інших містах України, як свідчить статистика, і салюти запускали, і феєрверки розверзали небо, і дарма, що комусь із демобілізованих бійців серце здригалось, наче від розірваної гранати чи мінометного обстрілу… Ні штрафи, ні вмовляння, ні заклики до совісті – ніщо не допомогло!
…Темної новорічної ночі, майже під ранок, поверталась я від батьків додому, аж несподівано помітила постать чоловіка, що сидів на лавці, підперши голову руками. Придивившись, побачила милицю поруч, а по силуету вбрання збагнула, що незнайомець у військовому бушлаті та берцях… І якесь невимовне бажання потягнуло підійти та запитати, чи все добре і чим можу зарадити, бо на мить здалось, що чоловік беззвучно ридав. Але не наважилась чи то посоромилась… і пішла далі, а подумки прошепотіла: «Спаси і сохрани! Господи, помилуй!» Аж раптом нічне небо над головою знову почало салютувати ще однією стріляниною, а з під'їзду п'ятиповерхівки вивалилась юрба галасливих чоловіків призовного віку. Брутально лаючись хмільними язиками, хлопці стали під дашком будинку та, передаючи по колу банку, закурили наркотичну гидоту. У ту мить їх, напевно, чула вся округа, і від того якогось нелюдського індичого галдіння враз перехопило подих невимовним болем, очі налились непроханими слізьми, а на вустах німим криком посеред темряви, як новорічне побажання услід тим салютам і феєрверкам, і тим «відмазаним» від армії молодикам, зірвалось: «Бажаю вам потрапити в наступну хвилю мобілізації і нізащо не відмазатись!»
А через півдоби, того ж новорічного святкового дня, 1 січня 2016 року, весь інтернет облетіла фотографія загиблого 24-х літнього бійця батальйону «Айдар». Снайпер поцілив у серце і не дав юнакові жодних шансів вижити…
Світла Тобі пам'ять, Воїне Божої Чоти! Вічна слава Герою!
Ірина Славчаник.