У серпні 1914-го, сто років тому почалася Перша світова війна. Те, що було задумане як коротка каральна операція проти Сербії, через політику європейських міждержавних союзів переросло в світову війну, яка затяглась на багато років.
Привели до світової війни розглянуті в світлі нових політичних тенденцій мирні угоди, що були укладені після попередніх конфліктів. Зокрема, виникли напруження у стосунках між царською Росією та Австро-Угорською імперією – через вороже ставлення до Росії Дунайської імперії в Кримській війні 1854-55 років. Потім додалась ще й балканська політика Австрії, особливо повне приєднання Боснії та Герцеговини у 1908 р., що посилило антагонізм між двома імперіями. Сприяв збільшенню розколу також той факт, що царська імперія стала на чолі руху загальнослов’янства.
Формально напередодні початку Першої світової війни протистояли один одному блоки держав Антанти і Троїстого союзу. До Антанти відносили Францію і Росію, а також Велику Британію, яка симпатизувала Антанті. Троїстий союз створили Німеччина, Австро-Угорщина й Італія, в подальшому згідно з воєнною конвенцією до них була приєднана також Румунія.
Європа була схожа на порохову бочку. Запальною іскрою став замах 28 червня 1914 року на подружжя спадкоємців престолу. Ерцгерцог Франц Фердинанд відвідував військові навчання XVI корпусу у Боснії. Під час поїздки по Сараєво 19-річний Гаврило Принцип впритул розстріляв спадкоємця престолу і його дружину. Це не був злочин поодинокого фаната, за ним стояла сербська терористична організація. Цісарсько-королівський уряд направив 23 липня Сербії ноту – ультиматум із засудженням і з вимогою видачі осіб, причетних до змови з метою здійснення вбивства. Так як умови ультиматуму не були виконані, Австро-Угорщина оголосила 28 липня 1914 року війну Сербії.
Потім були подальші оголошення війни іншим державам на основі політичних союзів. І скоро половина Європи помарширувала під звуки військової музики в поля, сподіваючись через два місяці знову бути вдома. Проте це було великою помилкою, замість двох місяців були майже п'ять років.
Австро-Угорщина мобілізувала 2,3 мільйона солдат, Німеччина 3,8 мільйона, Антанта на противагу мобілізувала 10 мільйонів. Протягом війни ця чисельність зростала ледь не до безкінечності. Четвертний союз залучив до 21,3 мільйона, з них 8 мільйонів з Австрії, а Антанта залучила майже 41 мільйон. 11 мільйонів з цих армій загинуть і ніколи більше не повернуться на свою Батьківщину.
Російська воєнна мета зводилась до завоювання Галичини і російської області Східної Прусії, а також реалізовувалось давнє бажання отримати вихід до Чорного моря через Крим із завоюванням Константинополя у Османської імперії.
Офіційна воєнна мета Дунайської монархії – збереження своєї значимості та зміцнення свого становища як крупної держави у Дунайському та Балканському просторі.
В серпні 1914 року почалась війна практично всіх армій. Частини цісарсько-королівського війська захоплювали Сербію і зіткнулися з російськими військами на території Галичини. З середини серпня до початку грудня 1914 австрійці тричі наступали на сербські області та були змушені відступати. Така ж доля спіткала і напади сербів та чорногорців на прикордонні австро-угорські області. На російських полях боїв цісарсько-королівські частини отримали перемогу над росіянами на півночі біля Красника та Комарова, але не змогли стримати ворожі армії. Перевага п'яти царських армій над чотирма цісарсько-королівськими виявилася значною, що змусило австро-угорське військо відступати до Західної Галичини і Карпат.
В грудні 1914 року відбулись бої за утримання Лодзя, Кракова і Ліманова, в ході яких вдалося стримати російський похід на Захід. На півдні, в Карпатах бої велись до наступного року і російським військам вдалось здобути чималий простір.
З великими втратами росіяни раз за разом наступали в Карпатах з метою вийти на рівнини в Угорщині.
3 великим трудом вдалося об'єднаним німецько-австро-угорським групам стримати російські війська, відтіснити їх з Гьорліце і звільнити Карпати. Друга атака відбулась від Львова. Вона відкинула царську армію до верхів'я Дністра і дала змогу звільнити область ріки Вісли. Те, що рОсійський цар взяв на себе командування, не змінило ситуації.
В червні 1915 року далася взнаки підтримка союзницьких армій в продовженні битви на рубежі Гьорліце-Тарнов, де відбувся прорив східного фронту. Після захоплення Перемишля 4 червня і Львова 22 червня російські війська змушені були відступити.
Виходячи з ситуації на своїх фронтах, не тільки Франція, а й Італія попросили царську Росію про відволікаючу атаку на східному фронті. Окрім того, через прорив та моральний тиск на Румунію, вона оголосила війну Австро-Угорщині та її союзникам у серпні 1916 року.
Генералу Олексію Олексійовичу Брусилову було доручено спланувати проведення широкомасштабної операції. Російський Брусилівський прорив розпочався 4 червня 1916 року і закінчився завоюванням численних територій 20 вересня 1916 року. Він став великим військовим успіхом Росії у Першій світовій війні. Наступ російських військ почався на ділянці фронту від Прип'яті до Чернівців, що дало змогу проникнути на значну відстань та захопити Рівне, Дубно, і Луцьк до річки Стохід. На півдні російським військам вдалося захопити Буковину до Карпат. В центрі відтіснили фронт через Стрипу до Золотої Липи. Під час першого Брусилівського прориву російські війська в липні 1916-го захопили території аж до Буковини. Після кількох тижнів затишшя в боротьбі генерал Брусилов приступив до підготовки другої наступальної операції. Метою керівництва російської армії було захоплення Львова, а також вторгнення на територію Угорщини. 8 серпня почався так званий другий Брусилівський прорив, що тривав до вересня 1916 року. В північно-східній Галичині почався наступ російської армії, який стримувався підсиленою німецькою піхотною дивізією, а з 20 липня до них приєдналися частини XV турецького армійського корпусу. Прорив російської армії і її об'єднання з румунськими частинами вдалося стримати після важких боїв у Карпатах.
Для відволікання сил противника на Румунському фронті з вересня 1916-го Брусилов почав готувати велику наступальну операцію на південній частині Східного фронту. Російські війська захопили Луцьк та Карпатські перевали, натомість австро-угорські війська разом з німецькими пішли у контрнаступ в Трансільванії.
21 листопада 1916 помер імператор Франц Йосиф І, його наслідником став ерцгерцог Карл, що був коронований імператором Карлом І. В кінці 1916 року практично чверть всіх збройних сил Росії були на румунському фронті.
В березні 1917 року цар був змушений зректися престолу і після цього в деяких частинах російського фронту стався спад спротиву. Та республіканська Росія під командуванням військового міністра Керенського продовжила війну. Останні бої відбулись в межах рік Дністра і Прута. Та сили російських військ вичерпувались.
Тимчасовий уряд Керенського був скинутий 7 листопада 1917 року. Більшовики на чолі з Леніним захопили владу, йдучи під гаслом завершення війни. Вже 3 грудня в Бресті-Литовському розпочались переговори про перемир'я. Вони тривали з 15 грудня 1917 року до 18 лютого 1918 року. 26 жовтня 1918 року цісар Карл розірвав військовий союз з Німецькою імперією. Розформування цісарсько-королівського війська в кінці жовтня 1918 року призвело до поразки та повного розпаду Дунайської імперії. На її території виникли сім нових держав.
Імператор Карл підписав 11 листопада 1918 року повне відречення від влади.
Аж 10 вересня 1919 відбулось підписання мирного договору в Сен-Жермені між коаліцією і Республікою Австрія. Окрім багатьох цивільних жертв Першої світової війни втрати сторін склали 10 мільйонів. Втрати Подвійної Монархії – 1,5 мільйона загиблих і понад 1,2 мільйона військовополонених. Втрати Російської імперії – 1,7 мільйона загиблих, 4,9 мільйона поранених і 2,5 мільйона військовополонених.
Професор Дітер ВІНКЛЕР,
член президії організації "Австрійський Чорний Хрест" Відень, Австрія.
(Журнал “Галіція”, №04, 2013-2014, Львів).