Заради великої любові варто жити. Але щоби любити, любов повинна відкритись. Мені часто кортить осмислювати такі філософські теми, наче павутинки сплітати ці тонкі, ледь вловимі душевні матерії у текст. І недаремно, бо сьогодні світ стоїть перед вибором: прийняти світло Любові нашого Спасителя, образ та подобу нового виміру ЛЮДИНИ, homo amores (людини люблячої), або ж ліпнину гуманоїда (homo sapiens). Думаю, остання без ЛЮБОВІ має більше шансів зникнути в хащах металічного, меркантильного мегаполіса та асфальтних, сірих буднів. Але не тієї любові, чуттєвої і похітливої, а тої, що робить нас добрішими, теплішими та щедрішими. Любов – це те єдине, чого нині не вистачає для спасіння людства, роз’єднаного і вишкіренохижацького в умовах узурпації, страху та бідності. Тому, думаю, свято, яке наближається, день святого Валентина, таке всіма бажане й неоднозначне. Неоднозначне тому, що церква вшановує пам’ять священномученика Валентина в інший день, а для багатьох священнослужителів свято закоханих є надумане. Але ж скільки в народі чудових легенд пов’язано з цим святим! Його ім’ям названа капличка у нашому Белзі! Також мало хто знає, що на Львівщині, у самому центрі старовинного Самбора, у церкві Різдва Пресвятої Богородиці уже майже 250 літ зберігають останки покровителя усіх закоханих. Тож, навіть якщо Ви переконаний скептик чи зневірилися у високих почуттях, відвідайте мощі святого Валентина у Самборі та капличку святого Валентина у Белзі!
До святого Валентина – у Самбір!
Відверто кажучи, ще донедавна для мене, як і для багатьох інших українців, 14 лютого, свято всіх закоханих в День святого Валентина, було відголоском західної культури і таким своєрідним бізнеспроектом збуту сувенірної продукції: сердечок, м’яких іграшок та шоколадних виробів. І от раптом дізнаюсь, що у нашому Белзі в 30х роках ХХ століття збудували каплицю святого Валентина! Сьогодні це одна з небагатьох релігійних споруд в Україні, що носить ім’я цього дивовижного святого. В стінах каплички святого Валентина знаходиться подарована поляками до 1000річчя Белза лазерна копія Белзької Богородиці. А нетлінні мощі самого святого Валентина, до речі, знаходяться теж на Львівщині, за 76 кілометрів від міста Лева, у чудовому Самборі, в церкві Різдва Пресвятої Богородиці ще з 13 травня 1759ого. Про це записано в книзі «Княжий город Самбір», опрацьованій Франсом Арабіяса, парохом і деканом Самбірським на початку ХХ століття. Близько 270 року священик Валентин загинув мученицькою смертю, а 1759 року його мощі викопали з могили на римському кладовищі святої Присцілли. В архівах Папського інституту і досі зберігаються записи про те, що священномученик Валентин був покровителем ПеремишльськоСамбірської єпархії. У пересічного скептика, звичайно, виникнуть сумніви щодо автентичності реліквії. Але її засвідчує документ за підписом Папи Римського від 1759ого, і того ж року у Ватикані вирішили передати частину мощів священномученика у храми тієї землі, якою опікувався святий Валентин. Вже опісля фрагмент черепа та кілька кісточок закували у скляну труну, поклали у саркофаг і відправили в Україну, до Самбора. А решта, як стверджують церковні джерела, потрапили у Рим, Болонью, до кількох містечок Франції, а також в Ґлазго і Познань. У цьому скляному саркофазі є також камінь з гробу святого Валентина та капсула з миром мощів священномученика. Чому мощі цього святого потрапили саме на Україну, доводиться лише здогадуватись. У 1728 р. у Самборі була оголошена чудотворна ікона, а в 1736ому посвятили новозбудовану церкву, в якій встановили цей образ. Численні чуда Самбірської Богородиці визнала Апостольська столиця. А на знак винагороди містечка, яке обрала Божа Матір, 1759 року з Риму привезли мощі святого мученика Валентина. З того часу реліквію зберігають тут. Правда, в радянські часи цей факт старанно замовчували, щоб атеїсти не знищили її. Останні міжнародні дослідження аналізу ДНК мощів святого довели їх достовірність. Але людям ці докази навряд чи потрібні. Про те, що святий Валентин вислуховує їхні прохання, свідчать багато щасливих історій, чимало подарунків, які залишають вірники на знак подяки.
Белз і Святий Валентин
Сокальщина теж має свою культову споруду з ім’ям святого Валентина. У 1933-1935 роках у Белзі, на Замочку, за проектом архітектора Вітольда Равського з’явилась капличка на честь однойменного святого. Польовий вівтар, збудований у стилі функціоналізму, складається з чотирьох різновисоких споруд – центральної частини – вівтаря, вежбійниць, які спираються на високий стилобат. Два симетричні крила двомаршевих сходів ведуть до вівтаря, а обабіч сходів знаходяться скульптури святих – Франциска та Домініка. З нагоди 1000ліття Белза споруду відреставрували, а покровителем її залишили святого Валентина. На початку минулого століття у Белзі також був збудований ще один костел, який дістав ім’я святого Валентина. Але, коли з 1991 року костел передали православній громаді, церква отримала нове ім’я святого Миколи. Тодішні військові теж вважали Валентина своїм святим. І недаремно, бо за церковною легендою християнський священик Валентин, що жив у римському місті Терні за часів імператора Клавдія II Готського, не зважаючи на заборону одруження вояків, вінчав усіх закоханих. Окрім того, він вивчав природничі науки та медицину. Ще в ті войовничі римські часи жорстокий імператор Клавдій вважав, що сім’я заважає солдатам воювати за імперію і видав закон, який забороняв воїнам одружуватися. Валентин, попри цей указ, продовжував таємно вінчати вояків. Але наприкінці 269 року його заарештували, перевезли до Риму й ув’язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик зцілив її, а опісля навернув до християнства батька дівчини та всю родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, а 14 лютого 273 р. святий Валентин загинув мученицькою смертю. Це ще один привід поміркувати, чому «польські жовніри» збудували цю гарнізонну капличку на честь святого Валентина. Звичайно, щоб живими та здоровими повернутись у сім’ї, бо кожного вдома чекали діти та дружини. Дещо пізніше, 1938 року, навколо каплиці на Замочку, побудували сакральний комплекс та завершили його цегляними мурами з Хресною дорогою у вигляді 14 стацій. 2005 року тут встановили лазерну копію БелзькоЧенстоховської Матері Божої. Громада польського міста Долгобичова посприяла поверненню образу до Белза. Долгобичівський художник Кшиштоф Кондратюк за допомогою лазера з ікони в Ченстохові зняв копію малих розмірів і відтворив на новому образі. Через рік, 11 грудня 2005 року, його урочисто подарували белзянам. Посвячена українськими священиками, БелзькоЧенстоховська Богородиця віднайшла своє місце у відреставрованій каплиці святого Валентина на Белзькому Замочку. Думаю, це аж ніяк не збіг обставин – саме під дахом каплички святого Валентина оселилась новоспечена копія, Белзької Богоматері. За однією з легенд авторство її належить святому Євангелістові Луці. Написана вона була в Єрусалимі, в Сіонській світлиці, на кипарисовій дошці через 13 років по смерті Христа. В народі її ще називають «Чорна Мадонна», бо обличчя Богородиці забарвлено у темний колір. Диву дивуюсь, скільки незбагненних таємниць приховує українська земля!
…Напевно, пересічному самотньому читачеві з «розбитим серцем», із втраченою вірою у любов це все збагнути не просто. Але, можливо, ми заслуговуємо саме те, у що віримо? Звичайно, Любов Христа до людей, любов до Бога й Спасителя і той взірець любові, що довели нам святі мученики своїм життям, не мають нічого спільного із закоханістю і скороминущими любовними утіхами. Але хіба не власними стараннями, світлими помислами та прикладами священномучеників будується життя кожного з нас? Тому напередодні цього дня всім хочеться побажати такої щирої і доброї любові! Хай вона буде взаємною у всі календарні дні! А святий Валентин у молитві кожного з нас оживе заповіддю Христовою – ЛЮБІТЬ ОДНЕ ОДНОГО!
«Господи Боже, джерело любови, добра і милосердя. Ти через свого слугу, святого мученика Валентина лікував різні хвороби, а також приводив до християнського життя у подружжі закоханих. Благаю Тебе, Господи, через Його заступництво дати і сьогодні ласку для тих, хто з вірою і любов’ю до Тебе прибігає. Амінь».
Ірина СЛАВЧАНИК.