Цікаво знати

Тут галичани лежать!

Так з болем, ніжністю і пошаною кажуть мешканці с. Яковичі, що на Волині, про тих, що полягли в бою, а точніше, захищаючись, за селом 2-го вересня 1944 року; кого вони 3-го вересня поховали у спільній могилі; кому Харитина Томчук прикрила голови партовиною (погалицькому настільником).

Ознакою приналежності, убитих в бою, до Галичан стала вишита сорочка, в яку був одягнений один з полеглих. Поверх вишитої сорочки він був одягнений у темний костюм. Сестри – Єфросинія Захарчук та Ірина Міґас, що були свідками похоронів, оповідають так: «На одному з них був темний костюм і вишита сорочка. У нас так не вишивали, так вишивали в Галичині. Тут галичани лежать. Лежить серед них і одна дівчина».

Хто вони? Скільки їх полягло? Як їх наймення? На ці запитання спробую частково відповісти. Маю надію, що моя розповідь, з часом, буде доповнена словами тих, хто з Божої волі вийшов живим з цього бою. Маю надію, що відгукнуться рідні, чиї діти, батьки, діди, чоловіки, сестра, дружина чи мати полягли у цьому бою.

Хто вони? Воїни УПА, що відходили у глибину волинських лісів, кого від Сокаля переслідували і нищили загони НКВД.

Скільки їх полягло? Достеменно не скаже ніхто. Бій почався у неділю. Тривав кілька годин. Місцевість відкрита: ні лісу, ні кущів. Лише невисокі пагорби і видолинки. Хоронили полеглих у бою в понеділок 3-го вересня. На цвинтарі викопали могилу, до якої з віддалених місць Іван Іванонько підводою звозив тіла убитих. Тих, кого куля настигла поблизу цвинтаря, приносили до могили на драбинахносилках. Поклали у могилу і дівчину. Хто вона, ця відважна українка? Опустили у могилу хлопця, одягненого у вишиванку. Опустили… опустили…

Потім очі їм накрила Волинянка Харитина.

Здавалося б, не рідні, здавалося б, давно це було, а розповідаючи про цей кривавий недільний день, і досі плачуть Волиняни за дітьми Галичини. Плачуть, мов за рідними. Плачуть, як і 54 роки тому, віддаючи останню шану полеглим.

Скільки їх у могилі? Кажуть, до 30-ти. Кажуть, понад 30-ть. Не всі полеглі поховані у братній могилі. Хтозна скільки і де поховано ще? Очевидці похоронів оповідають, що багатьох полеглих господарі поховали на своїх подвір’ях. Немає сьогодні у селі цих людей: хто помер, а хто виїхав до дітей.
Тож невідомо, де ці могили і скільки їх.

Які їх наймення? Полягли у цьому бою з Сокальщини з хутора Ганівка Ярош, з Равщини Дмитро… Хто ще?.. Хто ще?.. Відгукніться, побратими та рідні полеглих. Відгукніться…

Волиняни свято бережуть могилу галичан. Пильнують її, наче рідних дітей. А хто з чужинців посмів зняти хрест, тому нагадали, що і в нього росте син. Колись і в сина буде могила. А на ній хрест. Чи приємно буде йому, коли на синовій могилі хтось зніме хрест?

19 серпня, на Спаса, ми з п. Михайлом прийшли помолитись за упокій душ. Застали могилу, усипану квітами, а на металевому Хресті – волинський рушник.

Галичани! Наш обов’язок відшукати імена полеглих та спорудити на могилі пам’ятник. Зробімо це. Бо хто як не ми?! Тут галичани лежать!
2 вересня 1998 року виповнилось 54 роки від дня їхньої смерті. Наступного року буде 55. В декого з них виросли діти, онуки. Ростуть уже й правнуки.

10.10.98 року

Ольга САЄВИЧ.

Р. S. Могилу впорядкували волиняни. Сердечно дякуємо їм за це.

 

 

Голос Сокальщини на GoogleNews