Прийшла весна, оживає природа, прокидаються надії на краще. Сподівається і не втрачає віри і 85-річна жінка з українською душею Марія Король (на знімку друга зліва).
Ми переживаємо нелегкі часи, бо Україна оплакує своїх синів-героїв, які на Майдані відстоювали її волю, а сьогодні воюють в зоні АТО. Марія Король, як і всі, сьогодні проливає за ними сльози.
Цю жінку в селі поважає кожен. Люди про неї говорять: "Це наш боєць. Вона завжди свого доб'ється". Про неї і вдома не раз чула розповіді бабусі, тата й мами. Вона виховала не одне покоління патріотів, навчала любити Бога, своє село з блакитно-жовтим обрієм, людей, українську чарівну пісню.
Навчаюся у Волицькій школі. Моя школа для мене як рідний дім: і вчителі тут хороші, і люди нашого села з покоління у покоління тут навчалися, здобули міцні знання. Мої батьки теж були учнями цього навчального закладу, а раніше бабуся з дідусем. Тут все своє життя працювала й Марія Петрівна Король. Вона ще мою бабусю вчила. Від неї я й дізналася про "особливу" вчительку французької мови. Часи тоді були теж неспокійні: дітям вчителів забороняли ходити до церкви, якщо хто одягне вишиванку дивились як на ворога. Мені сьогодні навіть важко уявити таке. Мовчали люди, терпіли, бо боялися. А от вона жила поіншому. Завжди весела, привітна, охайна й чуйна. Ніколи нікому з учнів не сказала: "Не можна ходити до церкви!" Дивно, але на уроках французької мови вміла не лише іноземної навчати, а й щоразу порівнювала її з українською мовою, її красою й неповторністю. На уроках співала українські пісні, часто одягала вишиванки (сама їх вишивала і одяг собі шила), і ні на які заборони не зважала! А Шевченківських днів чекала, як Божого змилування, бо хоч раз на рік могла відкрити свої національні почуття перед людьми.
Такою вона є і сьогодні. Частий гість рідної школи. Скільки вона всього нам розповіла про історію Сокальщини, скільки знає стрілецьких пісень! Якщо перерахувати її сьогоднішні справи, мало хто повірить в те, що все це зробила одна людина. Голова осередку "Просвіта" сіл Волиці та Комарева, член районного Проводу Народного Руху України, виховник Юнацької Січі куреня ім. Петра Сагайдачного. Дописує в газету "Голос з-над Бугу", часто є ініціатором посвячення пам'ятних знаків, хрестів жертвам комуністичного терору! Пише вірші, у хорі співає, листується з різними людьми з усіх куточків України, лікувальні трави збирає і роздає усім. Люди до неї йдуть з різними своїми бідами, бо знають: пані Марія зуміє допомогти. А хата її теж особлива, як і сама господиня. Заходиш наче до справжнього краєзнавчого музею: на стінах старовинні вишиті рушники і багато-багато світлин відомих і менш відомих героїчних постатей України.
Саме пані Марія організувала жителів Комарева і Волиці до збору коштів для встановлення пам'ятника Тарасу Шевченкові, який урочисто відкрили у 200-річчя від дня народження поета. А тепер має ще один задум знайти гроші, щоб завершити будівництво Народного дому, яке розпочали разом з школою тридцять років тому. Тільки школу збудували, а клуб ще "будують".
Сьогодні вона така ж завзята і дійова, непосидюча і копітка, от тільки рідше усміхається, бо все горе нашої землі наче у себе увібрала. На Майдані стояли її двоє синів та онук (якому в дитинстві замінила матір). Тепер пані Марія очолює у нас волонтерський рух і все, що має, віддає для бійців на східні терени України. Молиться, сумує, але ні на хвилину не втрачає віри в перемогу. Не з тих вона, кого можна зламати!
Юлія ХУДА, учениця 10 класу Волицької ЗШ І-III ст. Фото з редакційного архіву.
