Минуло дев’ятнадцять років з дня відновлення Україною своєї незалежності. І, як не прикро, нам так і не вдалося створити нову, дійсно сучасну економіку. Адже відомо, що господарська діяльність, яка зводиться до експлуатації давно існуючих об’єктів, неминуче призведе до банкрутства таких підприємств. Це стосується великою мірою і житловокомунального господарства. І знову перед черговими виборами в місцеві ради ми стикаємося з тим же сумним рецидивом: "йдуть" люди до влади, а що робити конкретно не знають. Спілкуючись з багатьма кандидатами в депутати від різних партій, я давав запитання: "Ви знаєте, що таке робота мера, депутата?". Відповідь, зазвичай, звучить так: "Ми дійдемо до кожного мешканця міста, визначимо проблеми і будемо їх вирішувати!". Як на мене, це вже навіть не вчорашній день.
Сьогодні людина, котра бере на себе відповідальність управління громадою, повинна мати чітку програму, що робити кожному з нас, нашому місту. Я не претендую на всеосяжність у визначені проблем, але хотів би виділити ці головні, що потрібно вирішувати вже зараз.
Перше: Це комфортне проживання у житлі, а саме: хороший стан квартири, якісні комунальні послуги.
Друге: Комфортне перебування на роботі, у лікарні, школі, дитячому садку.
Третє: Комфортне проживання в місті: робота громадського транспорту, якість доріг, тротуарів, вуличне освітлення, впорядковані сквери, парки, спортивні та дитячі майданчики.
Почнемо з першого, найбільш конфліктного. Не хочу політизувати, це питання, але необхідно зрозуміти, що за часів Радянського Союзу 90% житла в містах перебувало в державній власності. Для його управління та утримання були створені комунальні підприємства (будинкоуправління, ЖЕКи і т. д. ). Ці організації самі визначали в якому будинку варто робити ремонти. В основному це були поточні ремонти (фасад, дах, сходова клітка і т. д.) Необхідно відзначити, що 90% робіт та послуг дотувалося з бюджету. Зараз майже кожна квартира має свого власника. Але основне, що не було створено інституту власника багатоквартирних будинків. Для прикладу: 100 квартирний будинок, 100 власників квартир, а власника даху, підвалу, сходових кліток, інженерних мереж, прибудинкової території немає. Немає єдиного господаря. А головне, вихід з цієї ситуації є. Це Товариство співвласників квартир, з своїм бюджетом, рахунком в банку і т. д. Але за п’ятнадцять років з дня приватизації, ця проблема так і не вирішується. Державі не вигідно. Не буде чим лякати народ перед кожним опалювальним сезоном. А ми, вибачте, не хочу нікого ображати, інертні. І тут якраз повинні проявити себе депутати місцевих рад. На мою думку, кожен депутат може бути головою товариства співвласників квартир чи вуличного комітету. Це буде його конкретна робота, за яку необхідно буде відзвітувати, принаймні, перед виборцями. Не раз чую: "Потрібно розігнати ЖЕКи, комунальну службу!". Як людина, котра пропрацювала в цій сфері п’ятнадцять років, кажу: "Не можна!". Згоден: в такому форматі, котрий залишився з часів Союзу ефективно працювати не вийде. Потрібно відходити від соціалістичних рамок. Але необхідно зрозуміти, що за надання послуг, чи виконання ремонтних робіт, повинно нести юридичну відповідальність певне підприємство. Зараз в квартирах масово проводять ремонти. І скільки таких випадків, коли ремонтники ще не встигли здати роботу, як починаються проблеми: то тріскає штукатурка, вікнадвері не зачиняються. А спитати з нікого. Я впевнений, що пройде час, і в Сокалі буде кілька приватних організацій по утриманню житла. Але повторюсь, тільки після створення Товариства співвласників квартир. І ясно, що це теж одне з пріоритетних завдань міської ради.
Засобом реалізації комфортного перебування людини за межами житла є виконання генерального плану міста. Саме цей документ, який, до речі, місто має, розробляється на довгостроковий термін, і регулює принципи освоєння території населеного пункту в інтересах громади. Він дозволяє врахувати вплив можливих проблем, щоб в процесі експлуатації території міста оперативно реагувати на них. Так, для прикладу, на сьогоднішній день однією з таких проблем є велике скупчення автотранспорту в центрі міста. Необхідно зрозуміти, що Генеральний план міста це ЗАКОН. І саме мер, будучи безпосереднім керівником виконавчого комітету, відповідає за його дотримання і втілення в життя. І головне, що зміна місцевої влади не повинна впливати на виконання Генерального плану міста.
Близько 70% податкового доходу міського бюджету це податок з доходів фізичних осіб. І тому, хто як не міська влада повинна бути зацікавлена в збільшенні робочих місць на підприємствах міста. Сприяти цьому повинна виважена інвестиційна політика. Ясно, що для бізнесу головною метою є отримання фінансового прибутку. А тому кожен проект повинен стати предметом переговорів, в яких позиції інвестора і громади мають бути зважені, а вигоди збалансовані.
І ще одне болюче питання це тема дозвілля. Як не гірко відзначити, в основному, це кафе, бари, ресторани. А потім питаємо: "Чому молодь п’є, курить та вживає наркотики і т. ін.?". А де альтернатива: спортивні клуби, гуртки танців, спортивні та дитячі майданчики? І повірте, відсутність коштів, як причина неорганізованого дозвілля це просто міф, яким чиновник прикриває свою безвідповідальність.
Як на мою думку, це дуже короткий перелік того, чим необхідно займатися депутатському корпусу міста.
Не хотів, але мушу зачепити ще одну тему. Давайте позбудемося популізму, перестанемо обливати один одного брудом, наполегливо шукати недоліки та промахи, а будемо прагматичними та раціональними, якщо ми дійсно хочемо зробити щось вагоме та корисне для людей нашого міста.
Лев САВРУК,
кандидат на посаду Сокальського міського голови від ПП "Фронт змін".