Князь Владислав Опольський, воєвода Белза з 1372 року після захоплення поляками Галицько-Волинської держави, перейнявши руські землі від белзького князя Андрія, вирішив вивезти до Ополя всі дорогоцінності Белза і його найцінніший скарб – Белзьку ікону Божої Матері.
За народними переказами, в дорозі спостерігалися надприродні явища. Кортеж з іконою вирішив відпочити на галявині в турковицькому гаю. Після відпочинку, 6 пар коней, що тягнули карету з іконою, не могли зрушити з місця. Одночасно з ікони вдарило могутнє яскраве сяйво. Коні зрушили з місця лише після того, як князь дав обітницю відвезти ікону не до Ополя, а до Ченстохови в монастир отців Павлінів.
На місці тимчасової стоянки карети з Чудотворною іконою залишилось сяйво і зпід землі стало бити джерело з кришталево чистою водою. Сяйво стягнуло до цього місця багато людей, які стали молитися до Божої Матері. Наступного ранку люди побачили, що місце, з якого видобувалося сяйво, поросло квітучою ромашкою. Вони зрозуміли, що сама Божа Мати вказує на місце, де має бути збудований храм. Сяйво не зникало поки церкву будували. А коли роботу скінчили, у сяйві з'явилося обличчя Божої Матері на полотні. Цей образ став оригіналом ікони Божої Матері Турковицької, яка стала великою святинею українського народу Холмщини.
