Шановні читачі газети "Голос з-над Бугу"! Хочемо звернутися до вас, ваших сердець і вашого розуму і запитати: як може існувати церква, підпорядкована Москві в селах Свитазів і Стенятин?
Нещодавно сталася сумна подія, яка зібрала багато людей з навколишніх сіл і жителів м. Сокаль в Свитазеві. Проводжали в останню путь воїна Андрія Костенецького. Яке ж було наше здивування і обурення, що правив панахиду, відправляв в останню путь священик УПЦ, яка з'єднана з Помісними Православними церквами через Руську православну церкву. А це країн-аагресор, яка посилає своїх найманців, щоб знищити нашу країну, вбиває наших воїнів-героїв, які на східних кордонах стримують наступ загарбників, віддаючи своє життя за мир і спокій в наших домівках. А в той час жителі с. Свитазів, які ходять по українській землі, їдять хліб з української пшениці, отримують пенсії і заробітну плату в Україні, несуть свої пожертви до церкви, яка править службу за здоров'я тих, хто підпорядкований Москві. Ті гроші ідуть на підтримку російської армії, яка нищить цвіт нашої нації, нашу молодь. А відвідують ту церкву вчителі, працівники медичного закладу, працівники культури і сільської ради. Чи патріоти-українці вони? Який приклад подають молоді села, учням, своїм дітям? В обов'язки тих людей входить виховання патріотизму, любові до Батьківщини. Жителі села довірили їм виховання своїх дітей, своє найдорожче. І в той же час хлопці отримують повістки від працівників сільської ради, які ходять на Богослужіння в УПЦ.
В першу чергу, вони б мали зініціювати перехід з парафії УПЦ, яка є частиною Руської православної церкви до лона Української православної церкви Київського патріархату, що вже зробило багато парафій на сході України. Від них цього кроку чекають багато парафіян, простих сільських трудівників. Може б це було можливо, якби ці люди не пишалися тим, що належать до парафіян Московського патріархату. Ці люди, напевно, чекають, коли ворог дійде до західних кордонів нашої держави, а вони радо приймуть його у своїх домівках. Схаменіться! Україна була, є і буде, вона в нас одна!
Цікаво дізнатися думку районного керівництва, керівників освіти, культури. Бо ж ці працівники на своїх посадах повинні бути патріотами своєї держави, показувати приклад громаді села.
Ганна ВОРОБЕЦЬ, Ярослав ЛЮБЧЕНКО, Марія КРАСЬКО, жителі м. Сокаль.